http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8237
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ
1.1 СУТНІСТЬ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ
1.2 ДОСЯГНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ
1.3 СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ДЛЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКУ
1.3.1 ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
1.3.2 ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ
1.3.3 ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ЛІКВІДНОСТІ
1.3.4 ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ
1.4 МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ПОКАЗНИКІВ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ФІНАНСОВИЙ СТАН БАНКУ
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
2.1 АНАЛІЗ ВАРТІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
2.2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ЛІКВІДНОСТІ БАНКУ
РОЗДІЛ 3. ОБҐРУНТУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ НА ПРИКЛАДІ АКБ „ПРАВЕКС-БАНК
3.1 ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ
3.2 ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ТА ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ
3.3 ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК ТА РОЗРАХУНОК ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАПРОПОНОВАНИХ ЗАХОДІВ
3.4 ВИЗНАЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
вторник, 21 ноября 2017 г.
Сутність, класифікація і призначення кредитів комерційних банків в Україні
http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8236
1. Сутність, класифікація і призначення кредитів комерційних банків в Україні
1.1 Класифікація і характеристика кредитних операцій
Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
1.2 Форми кредиту
Суб єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.
Об єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
- переоформлення комерційного кредиту на банківський.
У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Об єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.
Суб єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб єкт господарювання, що є власником об єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об єкти іпотеки на користь позичальника.
Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: жилі будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об єктом застави за іншою угодою.
Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об єкта кредитування, розміру позики, плато¬спроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.
Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
1.3. Кредитні операції
Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.
Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні. (Див. додаток таблицю 1.1)
Таблиця 1.1
Кредитні операції
Активні операції Пасивні операції
1. Кредитування клієнтів.
2. Кредитування інших банків.
3. Депозити в інших банках.
4. Кошти на резервному корсчете в центральному банку.
5. Кошти на коррахунках в інших банках. 1. Депозити клієнтів.
2. Депозити банків.
3. Кредити банків, у тому числі центрального.
Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.
Позичкові операції- це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.
Основний предмет позичкових операцій- кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.
Кредити, які надаються банками, поділяються
1. за строками користування:
а) короткострокові - до 1 року,
б) середньострокові - до 3 років,
в) довгострокові - понад 3 роки
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.
2. За забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові).
3. За ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком.
4. За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов язання).
За строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
(Див. таблицю 1.2.)
Таблиця 1.2.
Види кредитів
Критерій Вид кредиту (позички)
1. Роль банку (кредитор або позичальник). -Активний
-Пасивний
2. Термін. -До запитання (огульний)
• -Строковий, короткостроковий, середньостроковий
• довгостроковий
3. Призначення. - Позички торговим і промисловим операціям
- Позички під нерухомість
- Позички приватним особам
- Позички фінансовим підприємствам
- Позички фермерам
- Позички на придбання або збереження цінних паперів
- Інші позички
4. Ціль. -На збільшення капіталу (виробничих фондів)
-На тимчасове накопичення засобів
-На споживчі цілі населенню (споживчий)
5. Наявність і характер забезпечення. -Бланковий (незабезпечений)
- Забезпечений заставою товарів або інших цінних паперів (ломбардний) гарантійним зобов язанням або поручництвом
6. Засіб. - Кредит грошима
- Кредит за допомогою акцептування векселя позичальника
7. Ступінь ризику. - З найменшим ризиком
- З підвищеним ризиком
- З граничним ризиком
- Нестандартний
Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний їм інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком позичок (кредитів): Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку. Позички класифікуються по різних ознаках. (Див. таблицю 1.3.)
Таблиця 1.3.
Розгорнута класифікація кредитів
Критерії класифікації Види позичок
1. Джерела притягнення. Внутрішні (у межах своєї країни)
Зовнішні (міжнародні)
2. Статус кредитора. Офіційні
Неофіційні
Змішані
Міжнародних організацій
3. Форма надання. Готівково-грошова
Рефінансування
Переоформлення:
-реструктуризація
-надання нового кредиту
4. Валюта притягнення. У валюті країни кредитора
У валюті країни позичальника
У валюті третьої країни
У ЕКЮ і СДР
Мультивалютні
5. Форма притягнення (організація). Двосторонні
Багатосторонні:
-Сіндіцировані
-Консорціальні
-«дзеркальні»
6. Ступінь заможності повернення. Незабезпечені (міжбанківські)
Забезпечені:
-Матеріально забезпечені (заставою), у тому числі ломбардні й іпотечні
-Бланкові (забезпечені банківськими векселями)
7. Техніка надання (притягнення) Одною сумою
Відкрита кредитна лінія
Stand-by
Контокорентні
Овердрафтні
8. Терміни користування. На поточні потреби (формування оборотних активів)
9. Спрямованість вкладення коштів. Короткострокові
Середньострокові
Довгострокові
10. Економічне призначення. Пов язані:
• Платіжні
• Під формування запасів товарно-матеріальних цінностей, включаючи сезонні.
• Під фінансування виробничих витрат
• Розрахункові(урахування векселів)
• Під фінансування інвестиційних витрат
• Споживчі
Проміжні
Незв язані (без вказівки об єкта кредитування в кредитній угоді)
11.Ступінь концентрації об єкта кредитування. Під одиничну потребу
Під сукупну потребу
Під укрупнену потребу
12. Вид процентної ставки. З фінансованою ставкою
З плаваючою ставкою
Із змішаною ставкою
13. Форма погашення. що погашаються одною сумою
що погашаються через рівні проміжки часу рівними частками
що погашаються нерівними частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій. Що підкоряються законодавству країни - кредитора
Що підкоряються законодавству країни – позичальника
Що підкоряються законодавству третьої країни
2. Етапи видачі кредиту
Процедура надання кредитів складається з трьох етапів.
2.1. Підготовчий етап
На підготовчому етапі кредитний працівник вивчає можливість надання кредиту.
Кредитний працівник проводить переговори з потенціальним позичальником (для юридичних осіб - з керівниками або відповідальними працівниками) для отримання інформації щодо особливостей його господарської діяльності, ринків збуту продукції або послуг, оцінює рівень компетентності та порядності керівництва позичальника, його наміри щодо використання та повернення кредиту.
Під час переговорів кредитний працівник повинен визначити ціль кредитування, узгодити з позичальником вид кредиту та умови його надання ( суму, плату, термін, забезпечення), окреслити можливі шляхи повернення кредиту та виконання всіх інших умов кредитного договору.
Після переговорів для отримання більш повної картини про діяльність потенційного позичальника кредитний працівник разом з представником служби безпеки банку повинен його відвідати та перевірити відомості, отримані під час переговорів, впевнитися в наявності заставленого майна під час перевірки на місці із складанням відповідного акту, підписаного обома сторонами (якщо воно пропонується в забезпечення кредиту).
Якщо позичальник вже кредитувався у філії банку, кредитний працівник повинен ознайомитись з попередніми кредитними справами для вивчення кредитної історії, тобто своєчасності та повноти виконання позичальником його попередніх зобов’язань перед банком.
В разі доцільності продовження роботи з потенційним позичальником кредитний працівник консультує його щодо формування необхідного пакету документів для розгляду кредитного проекту та забезпечує перевірку наданих документів в разі отримання їх від позичальника .
Перелік документів, які повинен отримати від позичальника кредитний працівник:
- звернення позичальника до відділення банку за кредитом;
- заявка на одержання кредиту (додаток №1) ;
- клопотання власника господарського товариства на одержання кредиту ( додаток №2) ;
- копії нотаріально завірених юридичних документів щодо створення підприємства і предмету його діяльності (свідоцтво про державну реєстрацію), щодо повноважень підприємства виступати гарантом, поручителем, отримувати кредити, виписку із установчих документів щодо повноважень керівника підприємства на підписання угод і на розпорядження майном підприємства;
- копія правовстановлювальних документів, що підтверджують право власності на майно, яке пропонується в заставу;
- витяги із статутних документів поручителів або гарантів, що підтверджують право відповідних осіб укладати договори забезпечення в межах, які відповідають сумі поруки або гарантії, якщо в забезпечення кредиту пропонується порука або гарантія;
- бізнес - план;
- техніко-економічний розрахунок окупності витрат, які кредитуються (додаток №3 ) ;
- план техніко-економічного обгрунтування (розрахунку) кредитної пропозиції (додаток № 4 ) ;
- баланси за попередні роки та квартали поточного року, а також на останню звітну дату з необхідними розшифровками дебіторської і кредиторської заборгованості, звіт про фінансові результати діяльності підприємства ( при можливості - копії висновків аудиторських фірм, що здійснювали перевірку діяльності позичальника );
- баланси поручителів або гарантів на останню звітну дату, інформацію щодо фінансового стану та боргів перед бюджетом, якщо в забезпечення кредиту пропонується застава або гарантія;
- дані про грошові потоки позичальника (додаток №5) для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту;
- копії контрактів і договорів, які складають основу кредитного проекту:
• підтверджують цільове використання кредиту;
• свідчать про узгодження термінів надходження та розміру виручки від реалізації (послуг, продукції тощо) з термінами повернення та розміром кредиту та відсотків;
- висновок (акт) організації, що здійснила незалежну експертну оцінку щодо реальної вартості нерухомості та/або транспортних засобів, які передаються в заставу. Майно повинно бути оцінене незалежними експертами, які мають відповідні ліцензії (або використовуються дані БТІ і нотаріальних органів щодо вартості майна).
В разі відсутності цього документу експертизу майна може здійснювати банк .
Для розгляду можливості надання довгострокових кредитів додатково до переліку документів, визначених вище, кредитний працівник отримує від позичальника:
* проектно-кошторисну документацію, розглянуту і затверджену в установленому порядку;
* контракт на будівництво;
* документи на право землекористування;
* позитивне рішення екологічної експертизи;
* план технічного переозброєння виробництва;
* проект технічного переозброєння діючого підприємства;
* інші нормативні акти, які підтверджують додержання законодавства по будівництву і відповідних рішень центральних і місцевих органів влади.
Якщо за кредитом звернулось підприємство, майно якого знаходиться у загальнодержавній або комунальній власності та щодо якого прийнято рішення про приватизацію, необхідно враховувати наступне.
З моменту прийняття такого рішення підприємство не має право отримувати кредит в сумі, що перевищує середньорічний розмір отриманих ним кредитів за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, без письмового дозволу на це відповідного державного органу приватизації.
Для розгляду можливості надання кредиту в такому випадку на додаток до документів, вказаних попередньо:
- від позичальника, майно якого знаходиться у загальнодержавній власності, необхідно отримати лист від регіонального відділення Фонду державного майна (або безпосередньо Фонду державного майна ) з дозволом на одержання кредиту;
- від позичальника, майно якого знаходиться у комунальній власності, необхідно отримати лист від органу місцевої виконавчої влади (або місцевого самоврядування) з дозволом на одержання кредиту.
Надання кредитів в іноземній валюті здійснюється з врахуванням діючих законодавчих та нормативних актів з питань валютного регулювання .
На підставі наданих документів заповнюються дані таблиць, які передбачені у додатку № 6.
2.2. Етап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника
На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб’єкта та об’єкта кредитування та оцінку ризиків по позиці на підставі таких джерел інформації:
- офіційно наданих позичальником в банк документів;
- матеріалів щодо клієнта, отриманих із архівів банку (при наявності “кредитної історії” клієнта);
- відомостей, які можуть бути отримані від служби безпеки банку, від контрагентів потенційного позичальника, податкових адміністрацій, інших банків та інших джерел згідно “Інструкції про порядок збору, аналізу та використання оперативної економічної інформації”, затвердженої Правлінням банку 10.03.99 № 86 к) ;
- різних статистичних відомостей із загальних збірників, довідників, відомості з преси.
Кредитний працівник здійснює:
експертизу кредитного проекту;
аналіз фінансового стану клієнта;
прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;
підготовку схеми руху кредитних коштів.
2.2.1 Експертиза кредитного проекту
проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.
На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:
- визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;
- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обгрунтування разом з відповідними документами;
- перевіряється обгрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта ;
- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов’язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).
Для розгляду довгострокових проектів обов’язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.
2.2.2 Аналіз фінансового стану клієнта
(на підставі “Методики оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника”) проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом “середніх” очікувань. Тобто обраховується “оптимістичний ” прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та “найгірший” прогноз і приймається середнє значення.
При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.
В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника:
- ліквідність ;
- економічну та фінансову стабільність;
- прибутковість (рентабельність);
- перспективи грошових потоків.
Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів - коефіцієнти ліквідності, покриття, забезпечення власними коштами, дохід на капітал та інші.
Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначається відношенням суми залишків по статтях грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості. Він характеризує наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами, тобто здатність позичальника швидко розрахуватись за своїми зобов’язаннями.
Коефіцієнт загальної ліквідності визначається відношенням загальної суми поточних активів (розділ II + розділ III) до загальної суми фінансових і поточних зобов’язань. Бажано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.
Коефіцієнт платоспроможності визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов’язань. Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення ним своїх короткострокових зобов’язань.
Різниця між сумами поточних активів і поточних зобов’язань визначає величину оборотного (робочого) капіталу. Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами.
Падіння коефіцієнтів ліквідності в порівнянні з попередньою звітною датою свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.
До показників економічної стабільності відносяться оборотність запасів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність кредиторської заборгованості та інші.
Оборотність запасів визначається відношенням суми середніх залишків запасів до виручки від одноденної реалізації продукції. Цей коефіцієнт відображає забезпеченість виробничого циклу необхідними обіговими коштами.
Оборотність дебіторської заборгованості обчислюється відношенням суми середніх залишків дебіторської заборгованості до виручки від одноденної реалізації. Це співвідношення свідчить про швидкість вивільнення коштів із дебіторської заборгованості.
Оборотність кредиторської заборгованості визначається відношенням суми середніх залишків кредиторської заборгованості до одноденних витрат на придбання запасів. Показник відображає швидкість погашення кредиторської заборгованості.
Не менш важливими в аналізі є коефіцієнти фінансової стабільності і фінансової незалежності (автономії), коефіцієнт маневреності власних коштів.
Коефіцієнт фінансової стабільності визначається відношенням суми власних коштів до позикових. При одержанні високого коефіцієнта (більше одиниці) не варто на цьому заспокоюватись і припиняти аналіз. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благополуччя.
Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу.
Зворотним до коефіцієнту стабільності є коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, який характеризує розмір залучених коштів на 1 гривню власних коштів.
Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.
Важливим показником, що характеризує ефективність діяльності підприємства є рентабельність виробництва.
Рентабельність визначається як співвідношення прибутку до обсягу реалізації або другого кількісного показника.
Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.
Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30 % власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30 % .
2.2.3. Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта
на період кредитування до повного погашення кредиту разом з відсотками (додаток № 5 “Прогноз грошових потоків позичальника”) проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту.
Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період.
Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різких коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення - перевищення витрат над надходженнями - ризик неповернення кредиту підвищується.
Треба аналізувати рух коштів з питань прозорості розрахунків; стану платежів в реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень в національній та вільноконвертованій валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованій валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків в цих банках; обсяг спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; в якій мірі кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника.
Під грошовими потоками підприємства необхідно розуміти надходження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначений проміжок часу. Грошові кошти включають кошти в касі підприємства та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є фінансові інвестиції в підприємство. Еквівалентами грошових коштів можна вважати також розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на короткий термін.
Аналіз руху грошових коштів позичальника проводиться станом на сьогодні, аналізується минулий період та прогнозується їх рух на майбутній.
Аналітичний прогноз може бути зроблений у декількох варіантах, основаних на певних гіпотезах. Наприклад, може бути передбачений як максимальний обсяг реалізації, так і мінімальний.
Рух грошових коштів необхідно вивчати у співставленні зі звітом про фінансові результати, про рух грошових коштів та з балансом. Прогноз грошових потоків надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період. Наприклад, при розгляді можливості надання кредиту на 6 місяців, аналізується минулий період не менше 6 місяців.
У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується кредит, всі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.
2.2.4. Підготовка схеми руху кредитних коштів
між позичальником та його партнерами із зазначенням банків, через які проходитимуть грошові потоки.
Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка – забезпечити успішне виконання проекту, який кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів в Промінвестбанку. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що задіяні в розрахунках. Для цього переважною умовою надання кредиту повинна бути наявність у позичальника основних поточних рахунків в установі банку, яка надає кредит. Вказані рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнта та перерахування позичкових коштів (за товари, послуги) переважно контрагентам, які обслуговуються в установах Промінвестбанку, тобто відкриття поточних рахунків його партнерів по бізнесу в установах Промінвестбанку.
При розгляді кредитного проекту необхідно простежити грошові потоки між позичальником та його дочірніми і посередницькими структурами. З метою не допустити відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, працівник обслуговуючої позичальника установи банку повинен постійно контролювати грошові взаємовідносини між ними.
Кредитний працівник разом з працівниками служби безпеки банку та юридичного підрозділу (та працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником установи банку для визначення ліквідності забезпечення кредиту), повинні впевнитись у можливості реалізації забезпечення як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків. Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту щонайменше у 2 рази.
Визначення заставної ціни майна здійснюється банком та позичальником з врахуванням висновків незалежної експертної оцінки, зафіксованих у акті. При цьому заставна ціна може бути меншою за ціну, визначену експертизою, оскільки банк може передбачити особливість впливу ринкових факторів та витрат, пов’язаних з реалізацією.
Заставодавець має бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном, що визначається Статутом або відповідним чином оформленим дорученням
- до документів, що підтверджують право власності на заставлене майно, відносяться правовстановлюючі документи, вказані в Додатку № 1 до “Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб”, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р.;
- для перевірки наявності у заставодавця права власності на об’єкти нерухомого майна на момент звернення за отриманням кредиту, окрім правовстановлюючого документа необхідно вимагати від заставодавця надання довідки - характеристики Бюро технічної інвентаризації, виданої не пізніше двох тижнів до звернення позичальника до банку за отриманням кредиту.
- якщо у заставу пропонуються транспортні засоби, необхідно вимагати у заставодавця свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (в залежності від виду транспортного засобу таке свідоцтво видається уповноваженим органом на підставі правовстановлюючих документів на цей засіб).
- при заставі акцій відкритих акціонерних товариств необхідно вимагати у заставодавця сертифікати акцій, виписку з реєстру власників іменних цінних паперів.
Предмет застави має бути таким, що:
вільно відчужується (тобто не повинен бути під арештом, на нього не повинно бути звернуто стягнення, не знаходиться в оренді у третьої особи, тощо);
вартість якого можна реально оцінити;
яке може довго зберігатися та зберігання його відносно недороге;
реалізувати яке можна в найкоротший термін.
Не можуть бути предметом застави:
- національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
- вимоги, що мають особистий характер (тобто права, що не мають майнового змісту та не можуть бути відчужені від носіїв-наприклад, авторське), а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;
- об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають в процесі корпоратизації;
- майно і кошти благодійних організацій;
- приватизаційні папери.
Виходячи з вимог законодавства про заставу, приватизацію та про казенні підприємства, для запобігання надмірного ризику при реалізації предмету застави, основні фонди казенного підприємства не повинні прийматися у заставу. Інше майно казенного підприємства може передаватися таким підприємством у заставу без дозволу органу, уповноваженого управляти цим майном, якщо інше не передбачено Статутом цього підприємства.
Недоцільно приймати в заставу:
- промислове та торгівельне обладнання із строком експлуатації або виготовлення понад 5 років;
- основні фонди виробничого призначення (крім майнових комплексів), які не можуть бути виділені в окремо розташовані одиниці і не мають незалежного енерго-, водо-, теплопостачання та під’їзних шляхів;
- автомобілі із строком випуску понад 3-5 років та пробігом: для автомобілів іноземного виробництва - понад 150 тис.км., республік колишнього СРСР - понад 70 тис км.;
- оргтехніку та побутову техніку строком виготовлення чи експлуатації понад 2 роки;
- залежалі (понад 1 року) товарні запаси, залежала сировина та товари в обігу та переробці, які не користуються попитом;
- майнові права по договорах (контрактах), дебіторська заборгованість по яких є простроченою;
- будинки або квартири, що знаходяться в приватній власності заставодавця, якщо в них проживають та прописані неповнолітні діти і інваліди.
Предмет застави не повинен бути переданий у заставу по інших зобов’язаннях позичальника, або бути предметом інших зобов’язань, в т.ч. договору оренди чи лізінгу. Щодо рухомого майна, цю обставину необхідно перевірити за допомогою Державного реєстру застав рухомого майна, а щодо нерухомого - за відомостями державних нотаріальних контор. Одночасно, в договорі застави з банком повинно бути обов’язково передбачено, що наступні застави майна, яке передано у заставу банку, не допускаються.
Предмет застави, що залишається у володінні заставодавця, має бути застрахований ним на користь банку.
В разі, якщо предмет застави знаходиться у спільній (колективній) власності, необхідно отримати дозвіл співвласника майна (наприклад, по майну господарських товариств, майну, яке є спільною власністю подружжя) на передачу його у заставу. При наданні у заставу квартири потрібна нотаріально завірена згода членів сім’ї заставодавця, що проживають у цій квартирі.
З метою збереження заставленого майна необхідно:
- по нерухомості та транспортних засобах одночасно з нотаріальним посвідченням відповідних договорів застави вимагати накладення заборони на відчуження нерухомого майна;
- по рухомому майну - проводити його реєстрацію в Державному реєстрі застав рухомого майна.
При прийнятті в заставу майнових прав по депозитному договору необхідно враховувати наступне.
Майнові права по депозитному договору в заставу може передавати як позичальник (якщо він є вкладником по депозитному договору), так і третя особа (майновий поручитель), яка є вкладником по депозитному договору.
При цьому, в заставу можуть прийматися майнові права як вже по укладеному депозитному договору, так і по спеціальному гарантійному депозиту, який відкривається вкладником на вимогу банку (відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ № 418 від 20.08.99 р.).
При використанні застави майнових прав по депозитному договору як засобу забезпечення виконання обовязків позичальника за кредитним договором необхідно враховувати наступне:
- сума депозиту має бути не меншою за 100 % суми кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом;
-строки надання кредиту повинні відповідати строкам залучення депозиту (в усякому разі термін повернення депозиту по депозитному договору не повинен наступати раніше, ніж термін повернення кредиту);
- сума депозиту, що враховується в якості застави за кредитом, має обліковуватися в банку на окремому депозитному рахунку.
Якщо в заставу пропонується депозит в іноземній валюті, необхідно враховувати , що використання іноземної валюти (зокрема валютного депозиту) на території України як застави потребує одержання індивідуальної ліцензії. Така ліцензія надається Національним банком України резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на ії здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Індивідуальна ліцензія на використання валютного депозиту як джерела забезпечення кредиту надається банку - юридичній особі.
Для оформлення ліцензії філії банку надають Промінвестбанку України наступні документи:
- клопотання банка на одержання індивідуальної ліцензії ;
- лист - звернення підприємства - заставодавця щодо згоди використання його валютного депозиту як застави;
- договір про депозитний вклад (оригінал) ;
- договір застави (оригінал) ;
- кредитний договір (оригінал) ;
- копія установчих документів підприємства.
При прийнятті в заставу векселів необхідно здійснити аналіз платоспроможності всіх зобов’язаних за векселями осіб, провести економічну та юридичну експертизу векселів та перевірити їх на відсутність дефектів.
При прийнятті в заставу акцій відкритих акціонерних товариств їх оцінка здійснюється відповідним підрозділом установи банку по роботі з цінними паперами за “Методичними рекомендаціями щодо використання акцій відкритих акціонерних товариств як предмету застави при наданні кредитів” та оформлюється відповідним висновком.
Одночасно з розглядом кредитним працівником можливості надання кредиту та для забезпечення відповідності всіх правовідносин банку, які виникають у процесі кредитування, вимогам законодавства, співробітники юридичної служби банку проводять перевірку установчих документів позичальника, перевіряють наявність повноважень представників позичальника на підписання договорів, наявність державної реєстрації та документів, що підтверджують право власності на заставне майно, наявність проекту договору застави та надають письмовий висновок.
Одночасно з розглядом кредитним та юридичним працівником можливостей надання кредиту працівники служби банківської безпеки проводять перевірку відсутності фактів порушень норм цивільного, кримінального та адміністративного законодавства підприємством та його керівниками, попереджають позичальника про кримінальну відповідальність за надання банку відомостей та документів, що заздалегідь не відповідають дійсності та надають письмовий висновок.
Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника( надання банківської гарантії), в якому відображається:
основні відомості про позичальника;
умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків) ;
висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;
клас позичальника. Якщо позичальник віднесений до класу “Г” та “Д”, навести розрахунок очікуваних доходів банку від кредитування позичальника у порівнянні з розміром витрат на формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями.
висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;
умови страхування;
пропозиції кредитному комітету.
На розгляд кредитного комітету філії банку разом із висновками кредитного працівника, співробітниками юридичної служби та служби безпеки надається заявка на отримання кредиту (надання банківської гарантії) та пакет документів, отриманих від позичальника, форми і таблиці, передбачені у додатку № 6 та схему руху кредитних коштів.
Кредитний комітет філії банку розглядає заявку кредиту та виносить рішення щодо доцільності кредитування, яке оформляється відповідним протоколом, підписаним всіма членами комітету.
Протоколи засідань кредитного комітету зберігаються в окремій справі у металевій шафі у визначеному керівником філії місці.
2.3. Оформлення кредитної документації.
При прийнятті позитивного рішення про надання кредиту (відкриття кредитної лінії ) на наступному етапі здійснюється оформлення кредитної документації працівниками філії банку: укладання кредитного договору та договору забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором (договору застави, поруки, гарантії, страхування).
2.3.1. Кредитний договір.
Кредитний договір укладається в простій письмовій формі. На вимогу однієї з сторін, кредитний договір може бути нотаріально посвідченим.
Кредитний договір повинен укладатися від імені юридичної особи (Промінвестбанку України), а не від імені філії банку. Від банку кредитний договір підписує особа, яка уповноважена на це відповідною довіреністю банку. Неприпустимим є вживання в преамбулі договору назви банку чи позичальника, яка не передбачена їх установчими документами. При укладенні договору банк перевіряє документи, що підтверджують посадовий стан особи, яка підписала кредитний договір, та право цієї особи від імені позичальника підписувати договори. Після укладення договору належним чином завірені копії цих документів залишаються у банку.
В тексті кредитного договору необхідно вказати:
- назва та номер договору;
- дату та місце укладення договору;
- офіційне найменування сторін, які укладають кредитний договір;
- посилання на документи, що підтверджують повноваження осіб, які підписують договір;
- предмет договору (надання кредиту чи відкриття кредитної
лінії);
- суму кредиту (ліміт кредитної лінії);
- строк користування кредитом;
- розмір процентної ставки;
- дата (число, місяць, рік ) повернення кредиту;
- дати нарахування та сплати відсотків;
- права та обов’язки сторін;
- посилання на договір забезпечення виконання обов’язків по кредитному договору;
- відповідальність сторін;
- штрафні санкції;
- порядок розгляду спорів;
- термін дії договору,
- юридичні адреси та банківські реквізити сторін;
- підписи уповноважених представників сторін, які укладають договір.
Рішення щодо внесення будь-яких змін до умов кредитування (пролонгації кредиту, зміни плати за користування кредитом тощо) оформляється шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.
Для укладення додаткової угоди необхідно направити позичальнику письмову пропозицію щодо зміни умов кредитного договору або отримати таку пропозицію від позичальника. Позичальник розглядає пропозицію і дає відповідь у зумовлений пропозицією ініціатора строк. Зміни і доповнення умов кредитного договору оформлюються у тому ж порядку, в якому оформлений сам договір, тобто письмово - додатковою угодою сторін.
Додаткова угода до кредитного договору може укладатися в період його дії.
З метою безпомилкового укладення додаткової до кредитного договору необхідно точно вказати реквізити кредитного договору, умови якого змінюються (номер договору, назва договору, дата укладання, сторони договору, сума договору).
2.3.2. Договір застави.
При оформленні договору застави необхідно:
- забезпечити наявність в договорі застави детального посилання на кредитний договір, який забезпечується заставою, тобто вказати дату та номер кредитного договору, сторони кредитного договору, суму кредиту (ліміт кредитної лінії);
- вказати в договорі застави, що цим договором забезпечується не тільки повернення кредиту, а й сплата відсотків за користування ним, а також сплата штрафних санкцій у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором та договором застави;
- отримати погодження (дозвіл) відповідних органів на укладення договору застави у випадках, передбачених ст. 11 Закону України “Про заставу”, а саме:
• при заставі цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд необхідно отримати дозвіл органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Таким органом, як правило, виступає відповідне міністерство чи державний комітет.
• відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства.
• з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
- нотаріально посвідчити договір застави нерухомого майна, транспортних засобів чи космічних об’єктів. Відсутність нотаріального посвідчення призведе до визнання недійсними таких договорів застави;
- уникати прийняття майна та майнових прав заставодавця у заставу при наявності заборгованості заставодавця перед бюджетом на момент надання кредиту. В окремих випадках, договір застави може бути оформлено тільки за наявності письмового дозволу органу державної податкової служби на передачу конкретно визначених в дозволі майна (майнових прав) у заставу банку під конкретний кредит та на їх можливу подальшу реалізацію з направленням коштів від реалізації на погашення заборгованості за кредитним договором переважно перед іншими кредиторами.
Невід’ємною частиною договору застави повинен бути опис майна, що передається у заставу, який підписується представниками сторін і скріпляється печатками банку та заставодавця.
В описі вказується:
- повне найменування майна;
- кількість одиниць та їх вартість;
- характеристика предмету застави: марка, модель, заводський номер, державний стандарт та технічні умови (при їх наявності), рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;
- балансова та оціночна вартість;
- місце та умови зберігання.
Такий опис робиться незалежно від визначення зазначеної інформації в договорі застави.
В договорі застави обов’язково передбачається можливість переоцінки заставленого майна в зв’язку із змінами кон’юнктури ринку.
При укладенні договору застави майнових прав по депозитному договору необхідно передбачати наступне:
- заставодавець до моменту повного виконання зобовязань по кредитному договору не має права вимагати дострокового повернення депозиту (у відповідності до ст. 17 Закону України “Про заставу”);
- право банку без окремого дозволу заставодавця списувати кошти з депозитного рахунку на погашення заборгованості по кредитному договору.
2.3.3 Договір поруки або гарантії.
При укладенні договору поруки або гарантії з метою забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором, треба враховувати наступне:
- договори поруки і гарантії укладаються в простій письмовій формі;
- в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов’язків по якому забезпечується порукою чи гарантією;
- якщо законом або договором поруки не встановлено інше, позичальник та поручитель виступають як солідарні боржники;
- гарант несе субсидіарну відповідальність і відповідає тільки у разі неможливості позичальника погасити кредит та сплатити відсотки;
- враховуючи, що Законом України “Про підприємства” державним підприємствам заборонено виступати гарантами, необхідно уникати укладення як договорів гарантії, так і договорів поруки, де гарантами чи поручителями виступають державні підприємства, оскільки порука і гарантія мають однакову правову природу.
2.3.4. Договір страхування фінансових ризиків.
При укладанні та виконанні договору страхування фінансових ризиків треба враховувати наступне:
- перед укладенням договору страхування фінансових ризиків
необхідно ознайомитися з правилами страхування, які затверджуються кожною страховою компанією індивідуально. Необхідно також перевірити наявність у страхової компанії ліцензії на право здійснення страхування фінансових ризиків, що надається Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю;
- договір страхування укладається в простій письмовій формі;
- в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов’язків по якому забезпечується страхуванням;
- при забезпеченні кредиту страхуванням, кошти в рахунок кредиту можуть бути видані тільки після набрання договором страхування чинності. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу.
Необхідно звертати увагу на умови договорів страхування, які визначають підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування. Наприклад, такою підставою може бути несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин .
Всі договори реєструються в єдиній по установі банку книзі реєстрації договорів. Відомості, які необхідно занести до книги реєстрації - номер договору, дата укладення, найменування позичальника, процентна ставка, дата погашення кредиту, пізніше вноситься номер позичкового рахунку.
Після реєстрації договору кредитний працівник:
- перевіряє оформлену позичальником карту клієнта (додаток № 7);
- вводить до бази даних інформацію, необхідну для відкриття позичкового рахунку на підставі даних анкети контрагента;
- оформлює за встановленою формою типові розпорядження бухгалтерії в двох екземплярах щодо надання кредиту та щодо оприбуткування застави на позабалансовий рахунок;
- передає перші екземпляри цих розпоряджень головному бухгалтеру разом з оригіналом кредитної угоди та угоди по забезпеченню кредиту, другий екземпляр розпоряджень залишає для кредитної справи.
Номер позичкового рахунку позичальника разом з реєстраційним номером кредитного договору кредитний працівник проставляє в усіх необхідних документах, де ці реквізити передбачені .
Кредитний працівник заводить кредитну справу окремо на кожного позичальника. Всі документи в кредитній справі нумеруються по аркушах.
Перелік документів, які повинні знаходитися в кредитній справі позичальника:
• Документи, що надаються клієнтом для одержання кредиту;
• Схема руху кредитних коштів;
• Копії кредитного договору та додаткових угод до нього;
• Копії договорів щодо забезпечення кредиту (застави, гарантії, страхування, тощо) та інші документи в залежності від виду забезпечення;
• Висновок представника служби безпеки банку, працівників кредитного підрозділу та юридичної служби;
• Оцінка фінансового стану позичальника згідно з “Методикою оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника” при наданні кредиту та щоквартально;
• Дозволи про надання (пролонгацію) позики (копії рішення кредитного комітету філії, повідомлення про рішення Головного кредитного комітету або Правління Промінвестбанку);
• Акти перевірки наявності майна, наданого в заставу (на момент видачі кредиту та щомісячно);
• Акти перевірки цільового використання кредиту;
• Акти оцінки вартості заставленого майна (з врахуванням змін кон`юнктури ринку) згідно з вимогами постанови Національного банку України від 27.03.98 № 122;
• Копії платіжних документів, що підтверджують факт надання та цільового використання кредитних коштів, нарахування і сплату відсотків, погашення кредиту, виписки з позичкового рахунку, розпорядження, тощо;
• Копії кореспонденції між банком та позичальником;
• Письмова документація по кожній зустрічі між будь-яким представником банку та позичальника;
• Копії документів про здійснення претензійно-позовної роботи.
Кредитна справа зберігається в металевій шафі у кредитному підрозділі банку. Оригінали кредитного договору, додаткових угод, договорів по забезпеченню кредиту враховуються на позабалансових рахунках та зберігаються у сховищі банку.
07.10.01 Усенко О.А.
Література
1. Финансы, деньги, кредит, под редакцией О.В. Соколовой, Москва. Юристъ –2000г.
2. Кредитування. Правове регулювання банківської та інвестиційної діяльності в Україні. Український науково-дослідний центр економіки будівництва “ЕКОБУД”, Київ 1997 р.
3. Управление кредитыми рисками заемщика, кредитора, страховщика. Попович В.М., Степаненко А.И. Правові джерела, Киев, 1996г.
4. Промінвестбанк в економічній системі України, П.В. Матвієнко, Наукова думка, Київ, 2000р.
5. Правила краткосрочного кредитования юридических лиц в национальной валюте Украины. Киев. ном.14 от 3 февраля 1995г. Утверждено решением правления Проминвестбанка.
6. Методические рекомендации для проведения анализа (экспертизы) кредитного проекта. ном 2-13/720 от 11.06.97г.
7. Журнал Банковское дело 1-1996 г.
1. Сутність, класифікація і призначення кредитів комерційних банків в Україні
1.1 Класифікація і характеристика кредитних операцій
Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
1.2 Форми кредиту
Суб єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.
Об єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);
- переоформлення комерційного кредиту на банківський.
У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Об єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.
Суб єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб єкт господарювання, що є власником об єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб єкт, що домовляється з лізингодавачем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.
Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об єкти іпотеки на користь позичальника.
Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: жилі будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об єктом застави за іншою угодою.
Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об єкта кредитування, розміру позики, плато¬спроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.
Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
1.3. Кредитні операції
Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.
Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні. (Див. додаток таблицю 1.1)
Таблиця 1.1
Кредитні операції
Активні операції Пасивні операції
1. Кредитування клієнтів.
2. Кредитування інших банків.
3. Депозити в інших банках.
4. Кошти на резервному корсчете в центральному банку.
5. Кошти на коррахунках в інших банках. 1. Депозити клієнтів.
2. Депозити банків.
3. Кредити банків, у тому числі центрального.
Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.
Позичкові операції- це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.
Основний предмет позичкових операцій- кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.
Кредити, які надаються банками, поділяються
1. за строками користування:
а) короткострокові - до 1 року,
б) середньострокові - до 3 років,
в) довгострокові - понад 3 роки
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.
2. За забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові).
3. За ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком.
4. За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов язання).
За строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
(Див. таблицю 1.2.)
Таблиця 1.2.
Види кредитів
Критерій Вид кредиту (позички)
1. Роль банку (кредитор або позичальник). -Активний
-Пасивний
2. Термін. -До запитання (огульний)
• -Строковий, короткостроковий, середньостроковий
• довгостроковий
3. Призначення. - Позички торговим і промисловим операціям
- Позички під нерухомість
- Позички приватним особам
- Позички фінансовим підприємствам
- Позички фермерам
- Позички на придбання або збереження цінних паперів
- Інші позички
4. Ціль. -На збільшення капіталу (виробничих фондів)
-На тимчасове накопичення засобів
-На споживчі цілі населенню (споживчий)
5. Наявність і характер забезпечення. -Бланковий (незабезпечений)
- Забезпечений заставою товарів або інших цінних паперів (ломбардний) гарантійним зобов язанням або поручництвом
6. Засіб. - Кредит грошима
- Кредит за допомогою акцептування векселя позичальника
7. Ступінь ризику. - З найменшим ризиком
- З підвищеним ризиком
- З граничним ризиком
- Нестандартний
Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний їм інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком позичок (кредитів): Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку. Позички класифікуються по різних ознаках. (Див. таблицю 1.3.)
Таблиця 1.3.
Розгорнута класифікація кредитів
Критерії класифікації Види позичок
1. Джерела притягнення. Внутрішні (у межах своєї країни)
Зовнішні (міжнародні)
2. Статус кредитора. Офіційні
Неофіційні
Змішані
Міжнародних організацій
3. Форма надання. Готівково-грошова
Рефінансування
Переоформлення:
-реструктуризація
-надання нового кредиту
4. Валюта притягнення. У валюті країни кредитора
У валюті країни позичальника
У валюті третьої країни
У ЕКЮ і СДР
Мультивалютні
5. Форма притягнення (організація). Двосторонні
Багатосторонні:
-Сіндіцировані
-Консорціальні
-«дзеркальні»
6. Ступінь заможності повернення. Незабезпечені (міжбанківські)
Забезпечені:
-Матеріально забезпечені (заставою), у тому числі ломбардні й іпотечні
-Бланкові (забезпечені банківськими векселями)
7. Техніка надання (притягнення) Одною сумою
Відкрита кредитна лінія
Stand-by
Контокорентні
Овердрафтні
8. Терміни користування. На поточні потреби (формування оборотних активів)
9. Спрямованість вкладення коштів. Короткострокові
Середньострокові
Довгострокові
10. Економічне призначення. Пов язані:
• Платіжні
• Під формування запасів товарно-матеріальних цінностей, включаючи сезонні.
• Під фінансування виробничих витрат
• Розрахункові(урахування векселів)
• Під фінансування інвестиційних витрат
• Споживчі
Проміжні
Незв язані (без вказівки об єкта кредитування в кредитній угоді)
11.Ступінь концентрації об єкта кредитування. Під одиничну потребу
Під сукупну потребу
Під укрупнену потребу
12. Вид процентної ставки. З фінансованою ставкою
З плаваючою ставкою
Із змішаною ставкою
13. Форма погашення. що погашаються одною сумою
що погашаються через рівні проміжки часу рівними частками
що погашаються нерівними частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій. Що підкоряються законодавству країни - кредитора
Що підкоряються законодавству країни – позичальника
Що підкоряються законодавству третьої країни
2. Етапи видачі кредиту
Процедура надання кредитів складається з трьох етапів.
2.1. Підготовчий етап
На підготовчому етапі кредитний працівник вивчає можливість надання кредиту.
Кредитний працівник проводить переговори з потенціальним позичальником (для юридичних осіб - з керівниками або відповідальними працівниками) для отримання інформації щодо особливостей його господарської діяльності, ринків збуту продукції або послуг, оцінює рівень компетентності та порядності керівництва позичальника, його наміри щодо використання та повернення кредиту.
Під час переговорів кредитний працівник повинен визначити ціль кредитування, узгодити з позичальником вид кредиту та умови його надання ( суму, плату, термін, забезпечення), окреслити можливі шляхи повернення кредиту та виконання всіх інших умов кредитного договору.
Після переговорів для отримання більш повної картини про діяльність потенційного позичальника кредитний працівник разом з представником служби безпеки банку повинен його відвідати та перевірити відомості, отримані під час переговорів, впевнитися в наявності заставленого майна під час перевірки на місці із складанням відповідного акту, підписаного обома сторонами (якщо воно пропонується в забезпечення кредиту).
Якщо позичальник вже кредитувався у філії банку, кредитний працівник повинен ознайомитись з попередніми кредитними справами для вивчення кредитної історії, тобто своєчасності та повноти виконання позичальником його попередніх зобов’язань перед банком.
В разі доцільності продовження роботи з потенційним позичальником кредитний працівник консультує його щодо формування необхідного пакету документів для розгляду кредитного проекту та забезпечує перевірку наданих документів в разі отримання їх від позичальника .
Перелік документів, які повинен отримати від позичальника кредитний працівник:
- звернення позичальника до відділення банку за кредитом;
- заявка на одержання кредиту (додаток №1) ;
- клопотання власника господарського товариства на одержання кредиту ( додаток №2) ;
- копії нотаріально завірених юридичних документів щодо створення підприємства і предмету його діяльності (свідоцтво про державну реєстрацію), щодо повноважень підприємства виступати гарантом, поручителем, отримувати кредити, виписку із установчих документів щодо повноважень керівника підприємства на підписання угод і на розпорядження майном підприємства;
- копія правовстановлювальних документів, що підтверджують право власності на майно, яке пропонується в заставу;
- витяги із статутних документів поручителів або гарантів, що підтверджують право відповідних осіб укладати договори забезпечення в межах, які відповідають сумі поруки або гарантії, якщо в забезпечення кредиту пропонується порука або гарантія;
- бізнес - план;
- техніко-економічний розрахунок окупності витрат, які кредитуються (додаток №3 ) ;
- план техніко-економічного обгрунтування (розрахунку) кредитної пропозиції (додаток № 4 ) ;
- баланси за попередні роки та квартали поточного року, а також на останню звітну дату з необхідними розшифровками дебіторської і кредиторської заборгованості, звіт про фінансові результати діяльності підприємства ( при можливості - копії висновків аудиторських фірм, що здійснювали перевірку діяльності позичальника );
- баланси поручителів або гарантів на останню звітну дату, інформацію щодо фінансового стану та боргів перед бюджетом, якщо в забезпечення кредиту пропонується застава або гарантія;
- дані про грошові потоки позичальника (додаток №5) для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту;
- копії контрактів і договорів, які складають основу кредитного проекту:
• підтверджують цільове використання кредиту;
• свідчать про узгодження термінів надходження та розміру виручки від реалізації (послуг, продукції тощо) з термінами повернення та розміром кредиту та відсотків;
- висновок (акт) організації, що здійснила незалежну експертну оцінку щодо реальної вартості нерухомості та/або транспортних засобів, які передаються в заставу. Майно повинно бути оцінене незалежними експертами, які мають відповідні ліцензії (або використовуються дані БТІ і нотаріальних органів щодо вартості майна).
В разі відсутності цього документу експертизу майна може здійснювати банк .
Для розгляду можливості надання довгострокових кредитів додатково до переліку документів, визначених вище, кредитний працівник отримує від позичальника:
* проектно-кошторисну документацію, розглянуту і затверджену в установленому порядку;
* контракт на будівництво;
* документи на право землекористування;
* позитивне рішення екологічної експертизи;
* план технічного переозброєння виробництва;
* проект технічного переозброєння діючого підприємства;
* інші нормативні акти, які підтверджують додержання законодавства по будівництву і відповідних рішень центральних і місцевих органів влади.
Якщо за кредитом звернулось підприємство, майно якого знаходиться у загальнодержавній або комунальній власності та щодо якого прийнято рішення про приватизацію, необхідно враховувати наступне.
З моменту прийняття такого рішення підприємство не має право отримувати кредит в сумі, що перевищує середньорічний розмір отриманих ним кредитів за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, без письмового дозволу на це відповідного державного органу приватизації.
Для розгляду можливості надання кредиту в такому випадку на додаток до документів, вказаних попередньо:
- від позичальника, майно якого знаходиться у загальнодержавній власності, необхідно отримати лист від регіонального відділення Фонду державного майна (або безпосередньо Фонду державного майна ) з дозволом на одержання кредиту;
- від позичальника, майно якого знаходиться у комунальній власності, необхідно отримати лист від органу місцевої виконавчої влади (або місцевого самоврядування) з дозволом на одержання кредиту.
Надання кредитів в іноземній валюті здійснюється з врахуванням діючих законодавчих та нормативних актів з питань валютного регулювання .
На підставі наданих документів заповнюються дані таблиць, які передбачені у додатку № 6.
2.2. Етап розгляду кредитного проекту та оцінки кредитоспроможності та фінансового стану позичальника
На цьому етапі працівники філії банку здійснюють всебічне вивчення суб’єкта та об’єкта кредитування та оцінку ризиків по позиці на підставі таких джерел інформації:
- офіційно наданих позичальником в банк документів;
- матеріалів щодо клієнта, отриманих із архівів банку (при наявності “кредитної історії” клієнта);
- відомостей, які можуть бути отримані від служби безпеки банку, від контрагентів потенційного позичальника, податкових адміністрацій, інших банків та інших джерел згідно “Інструкції про порядок збору, аналізу та використання оперативної економічної інформації”, затвердженої Правлінням банку 10.03.99 № 86 к) ;
- різних статистичних відомостей із загальних збірників, довідників, відомості з преси.
Кредитний працівник здійснює:
експертизу кредитного проекту;
аналіз фінансового стану клієнта;
прогнозний аналіз грошового потоку клієнта.;
підготовку схеми руху кредитних коштів.
2.2.1 Експертиза кредитного проекту
проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.
На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:
- визначається ціль кредитування (на нове виробництво або на існуюче, на покриття обігових або основних засобів) та строк відволікання ресурсів;
- перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-економічного обгрунтування разом з відповідними документами;
- перевіряється обгрунтованість термінів погашення кредиту (більш детальний аналіз здійснюється при прогнозному розрахунку грошових потоків клієнта ;
- детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов’язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом рівню ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню страхового резерву, страхуванню ризику неповернення кредиту).
Для розгляду довгострокових проектів обов’язкове здійснення банком техніко-економічної експертизи.
2.2.2 Аналіз фінансового стану клієнта
(на підставі “Методики оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника”) проводиться з метою оцінки його платоспроможності. Слід звернути увагу, що оцінка кредитного проекту здійснюється не тільки з урахуванням наявного фінансового стану замовника, а з прогнозуванням майбутніх змін, керуючись принципом “середніх” очікувань. Тобто обраховується “оптимістичний ” прогноз, коли обставини складаються в найкращому варіанті, та “найгірший” прогноз і приймається середнє значення.
При наданні кредиту під поруку або гарантію необхідно здійснювати також аналіз фінансового стану поручителя або гаранта.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану потенційного позичальника є його бухгалтерські звіти.
В результаті розгляду звітів визначаються кількісні параметри, що характеризують господарчу діяльність позичальника:
- ліквідність ;
- економічну та фінансову стабільність;
- прибутковість (рентабельність);
- перспективи грошових потоків.
Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів - коефіцієнти ліквідності, покриття, забезпечення власними коштами, дохід на капітал та інші.
Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначається відношенням суми залишків по статтях грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості. Він характеризує наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами, тобто здатність позичальника швидко розрахуватись за своїми зобов’язаннями.
Коефіцієнт загальної ліквідності визначається відношенням загальної суми поточних активів (розділ II + розділ III) до загальної суми фінансових і поточних зобов’язань. Бажано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.
Коефіцієнт платоспроможності визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов’язань. Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення ним своїх короткострокових зобов’язань.
Різниця між сумами поточних активів і поточних зобов’язань визначає величину оборотного (робочого) капіталу. Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами.
Падіння коефіцієнтів ліквідності в порівнянні з попередньою звітною датою свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.
До показників економічної стабільності відносяться оборотність запасів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність кредиторської заборгованості та інші.
Оборотність запасів визначається відношенням суми середніх залишків запасів до виручки від одноденної реалізації продукції. Цей коефіцієнт відображає забезпеченість виробничого циклу необхідними обіговими коштами.
Оборотність дебіторської заборгованості обчислюється відношенням суми середніх залишків дебіторської заборгованості до виручки від одноденної реалізації. Це співвідношення свідчить про швидкість вивільнення коштів із дебіторської заборгованості.
Оборотність кредиторської заборгованості визначається відношенням суми середніх залишків кредиторської заборгованості до одноденних витрат на придбання запасів. Показник відображає швидкість погашення кредиторської заборгованості.
Не менш важливими в аналізі є коефіцієнти фінансової стабільності і фінансової незалежності (автономії), коефіцієнт маневреності власних коштів.
Коефіцієнт фінансової стабільності визначається відношенням суми власних коштів до позикових. При одержанні високого коефіцієнта (більше одиниці) не варто на цьому заспокоюватись і припиняти аналіз. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благополуччя.
Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу.
Зворотним до коефіцієнту стабільності є коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, який характеризує розмір залучених коштів на 1 гривню власних коштів.
Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.
Важливим показником, що характеризує ефективність діяльності підприємства є рентабельність виробництва.
Рентабельність визначається як співвідношення прибутку до обсягу реалізації або другого кількісного показника.
Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування на здійснення кредитного проекту власних коштів позичальника.
Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30 % власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту складає 70% на 30 % .
2.2.3. Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта
на період кредитування до повного погашення кредиту разом з відсотками (додаток № 5 “Прогноз грошових потоків позичальника”) проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту.
Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період.
Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різких коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення - перевищення витрат над надходженнями - ризик неповернення кредиту підвищується.
Треба аналізувати рух коштів з питань прозорості розрахунків; стану платежів в реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень в національній та вільноконвертованій валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованій валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків в цих банках; обсяг спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; в якій мірі кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника.
Під грошовими потоками підприємства необхідно розуміти надходження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначений проміжок часу. Грошові кошти включають кошти в касі підприємства та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є фінансові інвестиції в підприємство. Еквівалентами грошових коштів можна вважати також розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на короткий термін.
Аналіз руху грошових коштів позичальника проводиться станом на сьогодні, аналізується минулий період та прогнозується їх рух на майбутній.
Аналітичний прогноз може бути зроблений у декількох варіантах, основаних на певних гіпотезах. Наприклад, може бути передбачений як максимальний обсяг реалізації, так і мінімальний.
Рух грошових коштів необхідно вивчати у співставленні зі звітом про фінансові результати, про рух грошових коштів та з балансом. Прогноз грошових потоків надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період. Наприклад, при розгляді можливості надання кредиту на 6 місяців, аналізується минулий період не менше 6 місяців.
У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується кредит, всі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.
2.2.4. Підготовка схеми руху кредитних коштів
між позичальником та його партнерами із зазначенням банків, через які проходитимуть грошові потоки.
Мета банку в роботі з підприємствами, яким надається кредитна підтримка – забезпечити успішне виконання проекту, який кредитується, в тому числі за рахунок концентрації коштів на рахунках його партнерів в Промінвестбанку. Це дозволить виключити ризик нестабільності інших банків, що задіяні в розрахунках. Для цього переважною умовою надання кредиту повинна бути наявність у позичальника основних поточних рахунків в установі банку, яка надає кредит. Вказані рахунки повинні бути задіяні для проходження через них основних грошових потоків клієнта та перерахування позичкових коштів (за товари, послуги) переважно контрагентам, які обслуговуються в установах Промінвестбанку, тобто відкриття поточних рахунків його партнерів по бізнесу в установах Промінвестбанку.
При розгляді кредитного проекту необхідно простежити грошові потоки між позичальником та його дочірніми і посередницькими структурами. З метою не допустити відволікання коштів позичальника через дочірні та посередницькі структури, працівник обслуговуючої позичальника установи банку повинен постійно контролювати грошові взаємовідносини між ними.
Кредитний працівник разом з працівниками служби безпеки банку та юридичного підрозділу (та працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником установи банку для визначення ліквідності забезпечення кредиту), повинні впевнитись у можливості реалізації забезпечення як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків. Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту щонайменше у 2 рази.
Визначення заставної ціни майна здійснюється банком та позичальником з врахуванням висновків незалежної експертної оцінки, зафіксованих у акті. При цьому заставна ціна може бути меншою за ціну, визначену експертизою, оскільки банк може передбачити особливість впливу ринкових факторів та витрат, пов’язаних з реалізацією.
Заставодавець має бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном, що визначається Статутом або відповідним чином оформленим дорученням
- до документів, що підтверджують право власності на заставлене майно, відносяться правовстановлюючі документи, вказані в Додатку № 1 до “Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб”, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р.;
- для перевірки наявності у заставодавця права власності на об’єкти нерухомого майна на момент звернення за отриманням кредиту, окрім правовстановлюючого документа необхідно вимагати від заставодавця надання довідки - характеристики Бюро технічної інвентаризації, виданої не пізніше двох тижнів до звернення позичальника до банку за отриманням кредиту.
- якщо у заставу пропонуються транспортні засоби, необхідно вимагати у заставодавця свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (в залежності від виду транспортного засобу таке свідоцтво видається уповноваженим органом на підставі правовстановлюючих документів на цей засіб).
- при заставі акцій відкритих акціонерних товариств необхідно вимагати у заставодавця сертифікати акцій, виписку з реєстру власників іменних цінних паперів.
Предмет застави має бути таким, що:
вільно відчужується (тобто не повинен бути під арештом, на нього не повинно бути звернуто стягнення, не знаходиться в оренді у третьої особи, тощо);
вартість якого можна реально оцінити;
яке може довго зберігатися та зберігання його відносно недороге;
реалізувати яке можна в найкоротший термін.
Не можуть бути предметом застави:
- національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
- вимоги, що мають особистий характер (тобто права, що не мають майнового змісту та не можуть бути відчужені від носіїв-наприклад, авторське), а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;
- об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають в процесі корпоратизації;
- майно і кошти благодійних організацій;
- приватизаційні папери.
Виходячи з вимог законодавства про заставу, приватизацію та про казенні підприємства, для запобігання надмірного ризику при реалізації предмету застави, основні фонди казенного підприємства не повинні прийматися у заставу. Інше майно казенного підприємства може передаватися таким підприємством у заставу без дозволу органу, уповноваженого управляти цим майном, якщо інше не передбачено Статутом цього підприємства.
Недоцільно приймати в заставу:
- промислове та торгівельне обладнання із строком експлуатації або виготовлення понад 5 років;
- основні фонди виробничого призначення (крім майнових комплексів), які не можуть бути виділені в окремо розташовані одиниці і не мають незалежного енерго-, водо-, теплопостачання та під’їзних шляхів;
- автомобілі із строком випуску понад 3-5 років та пробігом: для автомобілів іноземного виробництва - понад 150 тис.км., республік колишнього СРСР - понад 70 тис км.;
- оргтехніку та побутову техніку строком виготовлення чи експлуатації понад 2 роки;
- залежалі (понад 1 року) товарні запаси, залежала сировина та товари в обігу та переробці, які не користуються попитом;
- майнові права по договорах (контрактах), дебіторська заборгованість по яких є простроченою;
- будинки або квартири, що знаходяться в приватній власності заставодавця, якщо в них проживають та прописані неповнолітні діти і інваліди.
Предмет застави не повинен бути переданий у заставу по інших зобов’язаннях позичальника, або бути предметом інших зобов’язань, в т.ч. договору оренди чи лізінгу. Щодо рухомого майна, цю обставину необхідно перевірити за допомогою Державного реєстру застав рухомого майна, а щодо нерухомого - за відомостями державних нотаріальних контор. Одночасно, в договорі застави з банком повинно бути обов’язково передбачено, що наступні застави майна, яке передано у заставу банку, не допускаються.
Предмет застави, що залишається у володінні заставодавця, має бути застрахований ним на користь банку.
В разі, якщо предмет застави знаходиться у спільній (колективній) власності, необхідно отримати дозвіл співвласника майна (наприклад, по майну господарських товариств, майну, яке є спільною власністю подружжя) на передачу його у заставу. При наданні у заставу квартири потрібна нотаріально завірена згода членів сім’ї заставодавця, що проживають у цій квартирі.
З метою збереження заставленого майна необхідно:
- по нерухомості та транспортних засобах одночасно з нотаріальним посвідченням відповідних договорів застави вимагати накладення заборони на відчуження нерухомого майна;
- по рухомому майну - проводити його реєстрацію в Державному реєстрі застав рухомого майна.
При прийнятті в заставу майнових прав по депозитному договору необхідно враховувати наступне.
Майнові права по депозитному договору в заставу може передавати як позичальник (якщо він є вкладником по депозитному договору), так і третя особа (майновий поручитель), яка є вкладником по депозитному договору.
При цьому, в заставу можуть прийматися майнові права як вже по укладеному депозитному договору, так і по спеціальному гарантійному депозиту, який відкривається вкладником на вимогу банку (відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ № 418 від 20.08.99 р.).
При використанні застави майнових прав по депозитному договору як засобу забезпечення виконання обовязків позичальника за кредитним договором необхідно враховувати наступне:
- сума депозиту має бути не меншою за 100 % суми кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом;
-строки надання кредиту повинні відповідати строкам залучення депозиту (в усякому разі термін повернення депозиту по депозитному договору не повинен наступати раніше, ніж термін повернення кредиту);
- сума депозиту, що враховується в якості застави за кредитом, має обліковуватися в банку на окремому депозитному рахунку.
Якщо в заставу пропонується депозит в іноземній валюті, необхідно враховувати , що використання іноземної валюти (зокрема валютного депозиту) на території України як застави потребує одержання індивідуальної ліцензії. Така ліцензія надається Національним банком України резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на ії здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Індивідуальна ліцензія на використання валютного депозиту як джерела забезпечення кредиту надається банку - юридичній особі.
Для оформлення ліцензії філії банку надають Промінвестбанку України наступні документи:
- клопотання банка на одержання індивідуальної ліцензії ;
- лист - звернення підприємства - заставодавця щодо згоди використання його валютного депозиту як застави;
- договір про депозитний вклад (оригінал) ;
- договір застави (оригінал) ;
- кредитний договір (оригінал) ;
- копія установчих документів підприємства.
При прийнятті в заставу векселів необхідно здійснити аналіз платоспроможності всіх зобов’язаних за векселями осіб, провести економічну та юридичну експертизу векселів та перевірити їх на відсутність дефектів.
При прийнятті в заставу акцій відкритих акціонерних товариств їх оцінка здійснюється відповідним підрозділом установи банку по роботі з цінними паперами за “Методичними рекомендаціями щодо використання акцій відкритих акціонерних товариств як предмету застави при наданні кредитів” та оформлюється відповідним висновком.
Одночасно з розглядом кредитним працівником можливості надання кредиту та для забезпечення відповідності всіх правовідносин банку, які виникають у процесі кредитування, вимогам законодавства, співробітники юридичної служби банку проводять перевірку установчих документів позичальника, перевіряють наявність повноважень представників позичальника на підписання договорів, наявність державної реєстрації та документів, що підтверджують право власності на заставне майно, наявність проекту договору застави та надають письмовий висновок.
Одночасно з розглядом кредитним та юридичним працівником можливостей надання кредиту працівники служби банківської безпеки проводять перевірку відсутності фактів порушень норм цивільного, кримінального та адміністративного законодавства підприємством та його керівниками, попереджають позичальника про кримінальну відповідальність за надання банку відомостей та документів, що заздалегідь не відповідають дійсності та надають письмовий висновок.
Після здійснення попередньо вказаних заходів кредитним працівником готується висновок у довільній формі щодо можливості (неможливості) кредитування потенційного позичальника( надання банківської гарантії), в якому відображається:
основні відомості про позичальника;
умови кредитування (суму кредиту, ціль, процентна ставка, терміни користування кредитом, нарахування та сплати відсотків) ;
висновок щодо платоспроможності та кредитоспроможності позичальника;
клас позичальника. Якщо позичальник віднесений до класу “Г” та “Д”, навести розрахунок очікуваних доходів банку від кредитування позичальника у порівнянні з розміром витрат на формування резерву на можливі втрати за кредитними операціями.
висновок щодо ліквідності та достатності забезпечення кредиту;
умови страхування;
пропозиції кредитному комітету.
На розгляд кредитного комітету філії банку разом із висновками кредитного працівника, співробітниками юридичної служби та служби безпеки надається заявка на отримання кредиту (надання банківської гарантії) та пакет документів, отриманих від позичальника, форми і таблиці, передбачені у додатку № 6 та схему руху кредитних коштів.
Кредитний комітет філії банку розглядає заявку кредиту та виносить рішення щодо доцільності кредитування, яке оформляється відповідним протоколом, підписаним всіма членами комітету.
Протоколи засідань кредитного комітету зберігаються в окремій справі у металевій шафі у визначеному керівником філії місці.
2.3. Оформлення кредитної документації.
При прийнятті позитивного рішення про надання кредиту (відкриття кредитної лінії ) на наступному етапі здійснюється оформлення кредитної документації працівниками філії банку: укладання кредитного договору та договору забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором (договору застави, поруки, гарантії, страхування).
2.3.1. Кредитний договір.
Кредитний договір укладається в простій письмовій формі. На вимогу однієї з сторін, кредитний договір може бути нотаріально посвідченим.
Кредитний договір повинен укладатися від імені юридичної особи (Промінвестбанку України), а не від імені філії банку. Від банку кредитний договір підписує особа, яка уповноважена на це відповідною довіреністю банку. Неприпустимим є вживання в преамбулі договору назви банку чи позичальника, яка не передбачена їх установчими документами. При укладенні договору банк перевіряє документи, що підтверджують посадовий стан особи, яка підписала кредитний договір, та право цієї особи від імені позичальника підписувати договори. Після укладення договору належним чином завірені копії цих документів залишаються у банку.
В тексті кредитного договору необхідно вказати:
- назва та номер договору;
- дату та місце укладення договору;
- офіційне найменування сторін, які укладають кредитний договір;
- посилання на документи, що підтверджують повноваження осіб, які підписують договір;
- предмет договору (надання кредиту чи відкриття кредитної
лінії);
- суму кредиту (ліміт кредитної лінії);
- строк користування кредитом;
- розмір процентної ставки;
- дата (число, місяць, рік ) повернення кредиту;
- дати нарахування та сплати відсотків;
- права та обов’язки сторін;
- посилання на договір забезпечення виконання обов’язків по кредитному договору;
- відповідальність сторін;
- штрафні санкції;
- порядок розгляду спорів;
- термін дії договору,
- юридичні адреси та банківські реквізити сторін;
- підписи уповноважених представників сторін, які укладають договір.
Рішення щодо внесення будь-яких змін до умов кредитування (пролонгації кредиту, зміни плати за користування кредитом тощо) оформляється шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.
Для укладення додаткової угоди необхідно направити позичальнику письмову пропозицію щодо зміни умов кредитного договору або отримати таку пропозицію від позичальника. Позичальник розглядає пропозицію і дає відповідь у зумовлений пропозицією ініціатора строк. Зміни і доповнення умов кредитного договору оформлюються у тому ж порядку, в якому оформлений сам договір, тобто письмово - додатковою угодою сторін.
Додаткова угода до кредитного договору може укладатися в період його дії.
З метою безпомилкового укладення додаткової до кредитного договору необхідно точно вказати реквізити кредитного договору, умови якого змінюються (номер договору, назва договору, дата укладання, сторони договору, сума договору).
2.3.2. Договір застави.
При оформленні договору застави необхідно:
- забезпечити наявність в договорі застави детального посилання на кредитний договір, який забезпечується заставою, тобто вказати дату та номер кредитного договору, сторони кредитного договору, суму кредиту (ліміт кредитної лінії);
- вказати в договорі застави, що цим договором забезпечується не тільки повернення кредиту, а й сплата відсотків за користування ним, а також сплата штрафних санкцій у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором та договором застави;
- отримати погодження (дозвіл) відповідних органів на укладення договору застави у випадках, передбачених ст. 11 Закону України “Про заставу”, а саме:
• при заставі цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд необхідно отримати дозвіл органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Таким органом, як правило, виступає відповідне міністерство чи державний комітет.
• відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства.
• з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
- нотаріально посвідчити договір застави нерухомого майна, транспортних засобів чи космічних об’єктів. Відсутність нотаріального посвідчення призведе до визнання недійсними таких договорів застави;
- уникати прийняття майна та майнових прав заставодавця у заставу при наявності заборгованості заставодавця перед бюджетом на момент надання кредиту. В окремих випадках, договір застави може бути оформлено тільки за наявності письмового дозволу органу державної податкової служби на передачу конкретно визначених в дозволі майна (майнових прав) у заставу банку під конкретний кредит та на їх можливу подальшу реалізацію з направленням коштів від реалізації на погашення заборгованості за кредитним договором переважно перед іншими кредиторами.
Невід’ємною частиною договору застави повинен бути опис майна, що передається у заставу, який підписується представниками сторін і скріпляється печатками банку та заставодавця.
В описі вказується:
- повне найменування майна;
- кількість одиниць та їх вартість;
- характеристика предмету застави: марка, модель, заводський номер, державний стандарт та технічні умови (при їх наявності), рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;
- балансова та оціночна вартість;
- місце та умови зберігання.
Такий опис робиться незалежно від визначення зазначеної інформації в договорі застави.
В договорі застави обов’язково передбачається можливість переоцінки заставленого майна в зв’язку із змінами кон’юнктури ринку.
При укладенні договору застави майнових прав по депозитному договору необхідно передбачати наступне:
- заставодавець до моменту повного виконання зобовязань по кредитному договору не має права вимагати дострокового повернення депозиту (у відповідності до ст. 17 Закону України “Про заставу”);
- право банку без окремого дозволу заставодавця списувати кошти з депозитного рахунку на погашення заборгованості по кредитному договору.
2.3.3 Договір поруки або гарантії.
При укладенні договору поруки або гарантії з метою забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором, треба враховувати наступне:
- договори поруки і гарантії укладаються в простій письмовій формі;
- в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов’язків по якому забезпечується порукою чи гарантією;
- якщо законом або договором поруки не встановлено інше, позичальник та поручитель виступають як солідарні боржники;
- гарант несе субсидіарну відповідальність і відповідає тільки у разі неможливості позичальника погасити кредит та сплатити відсотки;
- враховуючи, що Законом України “Про підприємства” державним підприємствам заборонено виступати гарантами, необхідно уникати укладення як договорів гарантії, так і договорів поруки, де гарантами чи поручителями виступають державні підприємства, оскільки порука і гарантія мають однакову правову природу.
2.3.4. Договір страхування фінансових ризиків.
При укладанні та виконанні договору страхування фінансових ризиків треба враховувати наступне:
- перед укладенням договору страхування фінансових ризиків
необхідно ознайомитися з правилами страхування, які затверджуються кожною страховою компанією індивідуально. Необхідно також перевірити наявність у страхової компанії ліцензії на право здійснення страхування фінансових ризиків, що надається Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю;
- договір страхування укладається в простій письмовій формі;
- в договорах робиться детальне посилання на кредитний договір, виконання обов’язків по якому забезпечується страхуванням;
- при забезпеченні кредиту страхуванням, кошти в рахунок кредиту можуть бути видані тільки після набрання договором страхування чинності. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу.
Необхідно звертати увагу на умови договорів страхування, які визначають підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування. Наприклад, такою підставою може бути несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин .
Всі договори реєструються в єдиній по установі банку книзі реєстрації договорів. Відомості, які необхідно занести до книги реєстрації - номер договору, дата укладення, найменування позичальника, процентна ставка, дата погашення кредиту, пізніше вноситься номер позичкового рахунку.
Після реєстрації договору кредитний працівник:
- перевіряє оформлену позичальником карту клієнта (додаток № 7);
- вводить до бази даних інформацію, необхідну для відкриття позичкового рахунку на підставі даних анкети контрагента;
- оформлює за встановленою формою типові розпорядження бухгалтерії в двох екземплярах щодо надання кредиту та щодо оприбуткування застави на позабалансовий рахунок;
- передає перші екземпляри цих розпоряджень головному бухгалтеру разом з оригіналом кредитної угоди та угоди по забезпеченню кредиту, другий екземпляр розпоряджень залишає для кредитної справи.
Номер позичкового рахунку позичальника разом з реєстраційним номером кредитного договору кредитний працівник проставляє в усіх необхідних документах, де ці реквізити передбачені .
Кредитний працівник заводить кредитну справу окремо на кожного позичальника. Всі документи в кредитній справі нумеруються по аркушах.
Перелік документів, які повинні знаходитися в кредитній справі позичальника:
• Документи, що надаються клієнтом для одержання кредиту;
• Схема руху кредитних коштів;
• Копії кредитного договору та додаткових угод до нього;
• Копії договорів щодо забезпечення кредиту (застави, гарантії, страхування, тощо) та інші документи в залежності від виду забезпечення;
• Висновок представника служби безпеки банку, працівників кредитного підрозділу та юридичної служби;
• Оцінка фінансового стану позичальника згідно з “Методикою оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника” при наданні кредиту та щоквартально;
• Дозволи про надання (пролонгацію) позики (копії рішення кредитного комітету філії, повідомлення про рішення Головного кредитного комітету або Правління Промінвестбанку);
• Акти перевірки наявності майна, наданого в заставу (на момент видачі кредиту та щомісячно);
• Акти перевірки цільового використання кредиту;
• Акти оцінки вартості заставленого майна (з врахуванням змін кон`юнктури ринку) згідно з вимогами постанови Національного банку України від 27.03.98 № 122;
• Копії платіжних документів, що підтверджують факт надання та цільового використання кредитних коштів, нарахування і сплату відсотків, погашення кредиту, виписки з позичкового рахунку, розпорядження, тощо;
• Копії кореспонденції між банком та позичальником;
• Письмова документація по кожній зустрічі між будь-яким представником банку та позичальника;
• Копії документів про здійснення претензійно-позовної роботи.
Кредитна справа зберігається в металевій шафі у кредитному підрозділі банку. Оригінали кредитного договору, додаткових угод, договорів по забезпеченню кредиту враховуються на позабалансових рахунках та зберігаються у сховищі банку.
07.10.01 Усенко О.А.
Література
1. Финансы, деньги, кредит, под редакцией О.В. Соколовой, Москва. Юристъ –2000г.
2. Кредитування. Правове регулювання банківської та інвестиційної діяльності в Україні. Український науково-дослідний центр економіки будівництва “ЕКОБУД”, Київ 1997 р.
3. Управление кредитыми рисками заемщика, кредитора, страховщика. Попович В.М., Степаненко А.И. Правові джерела, Киев, 1996г.
4. Промінвестбанк в економічній системі України, П.В. Матвієнко, Наукова думка, Київ, 2000р.
5. Правила краткосрочного кредитования юридических лиц в национальной валюте Украины. Киев. ном.14 от 3 февраля 1995г. Утверждено решением правления Проминвестбанка.
6. Методические рекомендации для проведения анализа (экспертизы) кредитного проекта. ном 2-13/720 от 11.06.97г.
7. Журнал Банковское дело 1-1996 г.
Стандартизация банковской деятельности
http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8235
В любой сфере экономики, будь то материальное производство или социально-экономическая сфера (наука, здравоохранение, образование, страхование, финансовые услуги и т.п.), на каком-то определенном этапе развития возникает необходимость в упорядочении деятельности и результатов, установлении (регламентации) документами различных категорий (стандарты государственные, отраслевые, фирменные, международные) соответствующих норм, правил и требований.
Необходимость такого упорядочения в области банковской деятельности возникла как востребованность в стандартизации со стороны Банка России и активно формирующихся новых структурных субъектов банковской деятельности различных форм собственности. Теория и практика отечественной стандартизации не знают примеров применения в банковской деятельности, поскольку традиционно были направлены на стандартизацию, обеспечение единства измерений и сертификацию в области материального производства.
Активизацию работ по стандартизации в банковской деятельности в Российской Федерации следует отнести к началу 1994 г., когда к этому вопросу одновременно обратились Центральный банк РФ и Ассоциация российских банков. Именно в этот период специалисты ведущих институтов Госстандарта (В НИИ стандарт, ВНИИКИ, ВНИИС) с участием банковских структур разработали концепцию стандартизации, метрологического обеспечения и идентификации в банковской деятельности.
В любой сфере экономики, будь то материальное производство или социально-экономическая сфера (наука, здравоохранение, образование, страхование, финансовые услуги и т.п.), на каком-то определенном этапе развития возникает необходимость в упорядочении деятельности и результатов, установлении (регламентации) документами различных категорий (стандарты государственные, отраслевые, фирменные, международные) соответствующих норм, правил и требований.
Необходимость такого упорядочения в области банковской деятельности возникла как востребованность в стандартизации со стороны Банка России и активно формирующихся новых структурных субъектов банковской деятельности различных форм собственности. Теория и практика отечественной стандартизации не знают примеров применения в банковской деятельности, поскольку традиционно были направлены на стандартизацию, обеспечение единства измерений и сертификацию в области материального производства.
Активизацию работ по стандартизации в банковской деятельности в Российской Федерации следует отнести к началу 1994 г., когда к этому вопросу одновременно обратились Центральный банк РФ и Ассоциация российских банков. Именно в этот период специалисты ведущих институтов Госстандарта (В НИИ стандарт, ВНИИКИ, ВНИИС) с участием банковских структур разработали концепцию стандартизации, метрологического обеспечения и идентификации в банковской деятельности.
Контрольная работа. Виды государственных облигаций, их функции и значение
http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8234
Облигация — эмиссионная ценная бумага, содержащая обязательство эмитента выплатить ее владельцу (кредитору) номинальную стоимость по окончании установленного срока и периодически выплачивать определен-ный процент от ее стоимости.
Облигации выпускаются государством, местными органами власти или компаниями в форме ценных бумаг с фиксированной или переменной процентной ставкой. Большая часть облигаций не имеет обеспечения и не дает права на участие в управлении.
Государственные облигации выпускаются государством в лице обще-государственных органов власти. Государственные облигации подразделя-ются на облигации рыночных и нерыночных займов. Бумаги рыночных займов свободно обращаются на вторичном рынке. Облигации нерыночных займов не имеют вторичного рынка. Государственные бумаги размещаются отдельными выпусками.
Рынок государственных облигаций является достойной альтернативой рынку банковских депозитов для юридических лиц и сберегательных вкладов для физических лиц, во многом превосходя последние как по па-раметрам доходности, так и по показателям надежности и ликвидности вложений.
Традиционно считается, что инвестиции в государственные облигации – безрисковые. Потому и доходность государственных облигаций на 4-5% годовых ниже доходности корпоративных облигаций. Государственные об-лигации размещаются и обращаются в секции государственных ценных бумаг на ММВБ. Рынок государственных облигаций характеризуется вы-сокой ликвидностью и большими объемами эмиссии. Этим объясняется привлекательность рынка для банковского капитала.
Облигация — эмиссионная ценная бумага, содержащая обязательство эмитента выплатить ее владельцу (кредитору) номинальную стоимость по окончании установленного срока и периодически выплачивать определен-ный процент от ее стоимости.
Облигации выпускаются государством, местными органами власти или компаниями в форме ценных бумаг с фиксированной или переменной процентной ставкой. Большая часть облигаций не имеет обеспечения и не дает права на участие в управлении.
Государственные облигации выпускаются государством в лице обще-государственных органов власти. Государственные облигации подразделя-ются на облигации рыночных и нерыночных займов. Бумаги рыночных займов свободно обращаются на вторичном рынке. Облигации нерыночных займов не имеют вторичного рынка. Государственные бумаги размещаются отдельными выпусками.
Рынок государственных облигаций является достойной альтернативой рынку банковских депозитов для юридических лиц и сберегательных вкладов для физических лиц, во многом превосходя последние как по па-раметрам доходности, так и по показателям надежности и ликвидности вложений.
Традиционно считается, что инвестиции в государственные облигации – безрисковые. Потому и доходность государственных облигаций на 4-5% годовых ниже доходности корпоративных облигаций. Государственные об-лигации размещаются и обращаются в секции государственных ценных бумаг на ММВБ. Рынок государственных облигаций характеризуется вы-сокой ликвидностью и большими объемами эмиссии. Этим объясняется привлекательность рынка для банковского капитала.
Страхование внешнеэкономической деятельности
http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8233
Содержание
Введение
1. Основные виды и сферы международного страхования
1.1 Транспортное страхование
1.2 Страхование финансово-кредитной сферы
2. Страхование внешнеэкономической деятельности в России
Заключение
Список использованных источников
Приложения
Динамическое развитие экономики невозможно без активной внешнеэкономической деятельности государства и самих предприятий. От того, насколько успешно государство и его субъекты хозяйствования будут осуществлять свою внешнеэкономическую деятельность, будет зависеть их дальнейшее эффективное развитие, расширение рынков сбыта, получение новых технологий и прибыли, обмен опытом, интеграция в международную систему производства.
Страхование во внешнеэкономической деятельности является одним из основных элементов внешней торговли и в условиях товарного производства становится наиболее удобным инструментом для быстрого возмещения ущерба и потерь в процессе производства, транспортировки и использования продукции.
Цель данной контрольной работы – изучить основные виды и сферы страхования внешнеэкономической деятельности.
Задачи − рассмотреть условия страхования различных видов внешнеэкономической деятельности: объекты и субъекты страхования, размер страховой суммы, страховые риски, принципы исчисления страховой премии, сроки страхования, страховые возмещения и т.д.
Содержание
Введение
1. Основные виды и сферы международного страхования
1.1 Транспортное страхование
1.2 Страхование финансово-кредитной сферы
2. Страхование внешнеэкономической деятельности в России
Заключение
Список использованных источников
Приложения
Динамическое развитие экономики невозможно без активной внешнеэкономической деятельности государства и самих предприятий. От того, насколько успешно государство и его субъекты хозяйствования будут осуществлять свою внешнеэкономическую деятельность, будет зависеть их дальнейшее эффективное развитие, расширение рынков сбыта, получение новых технологий и прибыли, обмен опытом, интеграция в международную систему производства.
Страхование во внешнеэкономической деятельности является одним из основных элементов внешней торговли и в условиях товарного производства становится наиболее удобным инструментом для быстрого возмещения ущерба и потерь в процессе производства, транспортировки и использования продукции.
Цель данной контрольной работы – изучить основные виды и сферы страхования внешнеэкономической деятельности.
Задачи − рассмотреть условия страхования различных видов внешнеэкономической деятельности: объекты и субъекты страхования, размер страховой суммы, страховые риски, принципы исчисления страховой премии, сроки страхования, страховые возмещения и т.д.
Страхование контейнеров
http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8232
Требования предъявляемые при страховании контейнеров.
Как показывает международная практика, наиболее эффективной с точки зрения сохранности грузов являет ся их транспортировка в специальных контейнерах.
В связи с этим за последние два десятилетия транспорти ровка в контейнерах получила самое широкое распро странение, как во внешнеторговых, так и во внутренних перевозках грузов.
Контейнер – стандартная емкость, служащая для бестарной перевозки грузов различными видами транспорта.
Под грузовым контейнером для международных (а также внутренних) перевозок понимается единица транспортного оборудования многократного использования. Применение контейнеров облегчает механизацию погрузочно-разгрузочных работ, ускоряет оборот транспортных средств, улучшает сохранность грузов, уменьшает транспортные издержки. Конструкция грузового контейнера обеспечивает сохранную перевозку грузов одним или несколькими видами транспорта, что достигается достаточной прочностью контейнера в течение установленного срока службы.
Контейнеры подразделяются на: универсальные и специализированные.
Универсальные контейнеры предназначены в основном для тарно штучных грузов широкой номенклатуры, укрупненных грузовых единиц и мелкоштучных грузов.
Специализированные — для ограниченной номенклатуры или грузов отдельных видов: сыпучих, жидких, скоропортящихся, опасных.
Независимо от назначения, все контейнеры стандартизированы по массе брутто, габаритам, присоединительным размерам, а также по конструкции присоединительных устройств к подвижному составу железнодорожного и автомобильного транспорта и к захватным органам погрузочно-разгрузочных машин. Это позволяет осуществлять с минимальными затратами времени и труда смешанные перевозки различными видами транспорта, реализуя принцип «от двери до двери»
Основными типами контейнеров, используемых в перевозках, являются контейнеры типоразмеров IC и ICC, а также IA и IAA. Контейнеры типоразмеров ICC и IAA имеют высоту 2591 мм (8,5 футов), а контейнеры типоразмеров IC и IA – 2438 мм (8,0 футов).
Важнейшими эксплуатационными параметрами контейнеров являются внутренние размеры, такие как ширина дверного проема (2286 мм), высота (для ICC и IAA – 2261 мм, для IC и IA – 2134 мм) и внутренний объем, а также масса перевозимого груза, которая вместе с тарой контейнера составляет массу брутто.
Большое распространение форм и размеров применяющихся контейнеров привело к необходимости их стандартизации, особенно в международных морских перевозках. В практику перевозок внедрены крупномасштабные 10, 20, 30 и 40-футовые контейнеры. Организация в нашей стране контейнерной транспорт ной службы (КТС) потребовала создания специализированного подвижного состава: судов-контейнеровозов, удлиненных железнодорожных четырехосных платформ для одновременной перевозки трех 20-футовых контейнеров, автомобильных полуприцепов и тягачей; сооружения специализированных контейнеров станций и терминалов (причалов), оборудованных высокопроизводительными перегрузочными средствами большой грузоподъемности, специальными автоконтейнеровозами и т.п.
Контейнерные перевозки стали самостоятельным видом перевозки грузов, и в настоящее время широко обеспечены возможностью непрерывной последователь ной транспортировки морскими, железнодорожными и автомобильными транспортными средствами. Для тран зита через территорию нашей страны таких крупнотон нажных контейнеров создана международная трансси бирская контейнерная линия.
Морскими пунктами перевалки крупнотоннажных, с максимальный вместимостью, контейнеров служат контейнерные терминалы, включающие инженерные сооружения, необходимые для неопасного подхода, швартовки, стоянки, загрузки и разгрузки основных транспортных судов, и в свою очередь выполняющие операции, связанные непосредственно с погрузкой контейнеров на перевозочные ресурсы других видов транспорта, выгрузкой и обслуживанием их.
Страхование контейнеров имеет определенную специфику. Это особый вид страхования, связанный с перевозкой грузов.
Не являясь частью судна, контейнеры предназначены для отделения от него с целью перевозки содержащихся в них грузов на др. средствах транспорта или складирования и, следовательно, не могут быть застрахованы на условиях страхования судов.
Объектом страхования выступают сами контейнеры, как емкости для помещенных в них грузов, однако они не являются частью судна, предназначены для последующего снятия с судна в местах перевалки и перевозки, содержащихся в них грузов на других транспортных средствах или для складирования, и, следовательно, не могут застрахованы на условиях страхования судов. Также объектом могут выступать имущественные интересы страхователя, связанные с владением, пользованием и распоряжением контейнерами.
Страховые компании принимают на страхование любые контейнеры — сухогрузные, изотермические, танк-контейнеры и контейнеры-цистерны, предназначенные для перевозок водным, железнодорожным, автомобильным и воздушным транспортом.
Контейнерные перевозки осуществляются морским, железнодорожным и автомобильным транспортом с преобладанием морского. Недаром, стандартные контейнеры были разработаны в середине ХХ века специально для перевозки грузов морскими линиями.
Морские перевозки осуществляются специализированными суднами, созданными для перевозки одновременно многих тысяч контейнеров.
Доставка груза контейнером заключает в себе важные преимущества. Прежде всего, в ее процессе не нужно перезагружать товар при смене транспортного средства. Товар будет один раз загружен в контейнер у отправителя и выгружен уже на складе. Благодаря этому достигается значительная экономия средств при возможности гибкого и эффективного сочетания различных видов транспорта. И, конечно, контейнерная перевозка отличается высоким уровнем безопасности. Современные контейнеры имеют прочную конструкцию и полностью герметичны.
В соответствии со ст. 71 Кодекса внутреннего водного транспорта Российской Федерации к контейнерам предъявляются следующие требования:
- контейнеры должны подаваться перевозчиком под погрузку в состоянии, пригодном для перевозки предъявляемого груза.
- пригодность в коммерческом отношении контейнеров (состояние контейнеров, пригодных для перевозок определенных грузов, а также отсутствие внутри них постороннего запаха, других неблагоприятных факторов, влияющих на состояние грузов при их погрузке, выгрузке и в пути следования, контейнеров) для перевозок предъявляемых грузов на основании требований, установленных правилами перевозок грузов, определяется в отношении:
контейнеров – грузоотправителями во всех случаях.
При сравнительно небольшой стоимости контейнеров от 2 до 10 тыс. долларов за штуку, в зависимости от размера и материала изготовления- общая их стоимость на борту контейнеровоза средней грузоподъемности составляет 3-4 млн.долларов, а на крупных судах достигает 10 миллионов, что уже является значительным риском.
Считается, что наибольшая амортизация контейнера происходит в первые годы эксплуатации и составляет после первого года 30%, через два следующих года еще 20%, и еще по 10% через три и пять лет.
Принимая на страхование риск гибели или повреждения контейнеров, страховщики обычно ограничивают свою ответственность по одной отправке определенными пределами, как на время морской перевозки, так и отдельно на время сухопутной. Кроме того, для освобождения страховщика от мелких убытков применяется франшиза в различных размерах порядка 100-500 долларов.
Cтраховая компания устанавливает размеры страховых тарифов в зависимости от вида перевозимого груза, условий страхования. Также могут устанавливаться надбавки за дальность расстояния, за перегрузку в пути и за вид транспорта, в зависимости от вида ,количества, стоимости, технического состояния ,года изготовления контейнеров.
Непременным условием страхования контейнеров является наличие четкого изображения на них порядковых номеров и других опознавательных знаков.
Контейнеры массой брутто 20 и 24 т (IC и ICC) имеют одинаковую длину 20 футов (чуть более 6 м), а контейнеры массой брутто 30,5 т (IA и IAA) в 2 раза длиннее. Вся необходимая информация о параметрах контейнера нанесена на его боковые стенки, двери и крышу в виде маркировочного кода. Структура маркировочного кода состоит, как правило, из двух строк, хотя форма представления может быть иной. Структура маркировочного кода содержит 17 знаков: 6 букв латинского алфавита и 11 арабских цифр. В маркировочном коде заложены следующие сведения.
Первая строка – это кодовое обозначение владельца контейнера, которое состоит из четырех букв латинского алфавита, последняя из которых буква U – обозначает признак транспортного оборудования под названием «контейнер грузовой». Первые три буквы – соответственно буквенный код владельца, официально включенный в международный реестр контейнеро владельцев. Например, все контейнеры бывшего МПС СССР (ныне разделенные между государствами СНГ и Балтии) имеют код владельца SZDU. Новые контейнеры Украины и России маркируются кодами UZUU и RZDU. После кодового обозначения владельца следует серийный номер контейнера из шести цифр. Седьмая цифра, так называемое контрольное число, служит для проверки правильности информации о коде владельца и серийном номере контейнера. Это число рассчитывается по установленному правилу. При исключении любой буквы или цифры из кода и номера контейнера (например, после ремонта) будет иметь место несовпадение контрольного числа.
Вторая строка маркировочного кода также состоит из двух частей буквенной и цифровой. Буквенная часть содержит две прописные (в некоторых случаях – три) буквы латинского алфавита, составляющие кодовое обозначение страны владельца контейнера (закодированное в первой строке маркировочного кода). Три буквы кода страны имеют контейнеры выпуска до 1984 г. При этом в качестве третий буквы могла быть использована латинская буква X. Идентификация кодового обозначения страны содержится в международном стандарте ИСО 3166-88 «Коды для представлений названий стран». Кроме того, каждое государство имеет и цифровые трехзначные коды, которые на контейнере не отражены. При этом на контейнеры наносится буквенный код альфа-2.
Требования предъявляемые при страховании контейнеров.
Как показывает международная практика, наиболее эффективной с точки зрения сохранности грузов являет ся их транспортировка в специальных контейнерах.
В связи с этим за последние два десятилетия транспорти ровка в контейнерах получила самое широкое распро странение, как во внешнеторговых, так и во внутренних перевозках грузов.
Контейнер – стандартная емкость, служащая для бестарной перевозки грузов различными видами транспорта.
Под грузовым контейнером для международных (а также внутренних) перевозок понимается единица транспортного оборудования многократного использования. Применение контейнеров облегчает механизацию погрузочно-разгрузочных работ, ускоряет оборот транспортных средств, улучшает сохранность грузов, уменьшает транспортные издержки. Конструкция грузового контейнера обеспечивает сохранную перевозку грузов одним или несколькими видами транспорта, что достигается достаточной прочностью контейнера в течение установленного срока службы.
Контейнеры подразделяются на: универсальные и специализированные.
Универсальные контейнеры предназначены в основном для тарно штучных грузов широкой номенклатуры, укрупненных грузовых единиц и мелкоштучных грузов.
Специализированные — для ограниченной номенклатуры или грузов отдельных видов: сыпучих, жидких, скоропортящихся, опасных.
Независимо от назначения, все контейнеры стандартизированы по массе брутто, габаритам, присоединительным размерам, а также по конструкции присоединительных устройств к подвижному составу железнодорожного и автомобильного транспорта и к захватным органам погрузочно-разгрузочных машин. Это позволяет осуществлять с минимальными затратами времени и труда смешанные перевозки различными видами транспорта, реализуя принцип «от двери до двери»
Основными типами контейнеров, используемых в перевозках, являются контейнеры типоразмеров IC и ICC, а также IA и IAA. Контейнеры типоразмеров ICC и IAA имеют высоту 2591 мм (8,5 футов), а контейнеры типоразмеров IC и IA – 2438 мм (8,0 футов).
Важнейшими эксплуатационными параметрами контейнеров являются внутренние размеры, такие как ширина дверного проема (2286 мм), высота (для ICC и IAA – 2261 мм, для IC и IA – 2134 мм) и внутренний объем, а также масса перевозимого груза, которая вместе с тарой контейнера составляет массу брутто.
Большое распространение форм и размеров применяющихся контейнеров привело к необходимости их стандартизации, особенно в международных морских перевозках. В практику перевозок внедрены крупномасштабные 10, 20, 30 и 40-футовые контейнеры. Организация в нашей стране контейнерной транспорт ной службы (КТС) потребовала создания специализированного подвижного состава: судов-контейнеровозов, удлиненных железнодорожных четырехосных платформ для одновременной перевозки трех 20-футовых контейнеров, автомобильных полуприцепов и тягачей; сооружения специализированных контейнеров станций и терминалов (причалов), оборудованных высокопроизводительными перегрузочными средствами большой грузоподъемности, специальными автоконтейнеровозами и т.п.
Контейнерные перевозки стали самостоятельным видом перевозки грузов, и в настоящее время широко обеспечены возможностью непрерывной последователь ной транспортировки морскими, железнодорожными и автомобильными транспортными средствами. Для тран зита через территорию нашей страны таких крупнотон нажных контейнеров создана международная трансси бирская контейнерная линия.
Морскими пунктами перевалки крупнотоннажных, с максимальный вместимостью, контейнеров служат контейнерные терминалы, включающие инженерные сооружения, необходимые для неопасного подхода, швартовки, стоянки, загрузки и разгрузки основных транспортных судов, и в свою очередь выполняющие операции, связанные непосредственно с погрузкой контейнеров на перевозочные ресурсы других видов транспорта, выгрузкой и обслуживанием их.
Страхование контейнеров имеет определенную специфику. Это особый вид страхования, связанный с перевозкой грузов.
Не являясь частью судна, контейнеры предназначены для отделения от него с целью перевозки содержащихся в них грузов на др. средствах транспорта или складирования и, следовательно, не могут быть застрахованы на условиях страхования судов.
Объектом страхования выступают сами контейнеры, как емкости для помещенных в них грузов, однако они не являются частью судна, предназначены для последующего снятия с судна в местах перевалки и перевозки, содержащихся в них грузов на других транспортных средствах или для складирования, и, следовательно, не могут застрахованы на условиях страхования судов. Также объектом могут выступать имущественные интересы страхователя, связанные с владением, пользованием и распоряжением контейнерами.
Страховые компании принимают на страхование любые контейнеры — сухогрузные, изотермические, танк-контейнеры и контейнеры-цистерны, предназначенные для перевозок водным, железнодорожным, автомобильным и воздушным транспортом.
Контейнерные перевозки осуществляются морским, железнодорожным и автомобильным транспортом с преобладанием морского. Недаром, стандартные контейнеры были разработаны в середине ХХ века специально для перевозки грузов морскими линиями.
Морские перевозки осуществляются специализированными суднами, созданными для перевозки одновременно многих тысяч контейнеров.
Доставка груза контейнером заключает в себе важные преимущества. Прежде всего, в ее процессе не нужно перезагружать товар при смене транспортного средства. Товар будет один раз загружен в контейнер у отправителя и выгружен уже на складе. Благодаря этому достигается значительная экономия средств при возможности гибкого и эффективного сочетания различных видов транспорта. И, конечно, контейнерная перевозка отличается высоким уровнем безопасности. Современные контейнеры имеют прочную конструкцию и полностью герметичны.
В соответствии со ст. 71 Кодекса внутреннего водного транспорта Российской Федерации к контейнерам предъявляются следующие требования:
- контейнеры должны подаваться перевозчиком под погрузку в состоянии, пригодном для перевозки предъявляемого груза.
- пригодность в коммерческом отношении контейнеров (состояние контейнеров, пригодных для перевозок определенных грузов, а также отсутствие внутри них постороннего запаха, других неблагоприятных факторов, влияющих на состояние грузов при их погрузке, выгрузке и в пути следования, контейнеров) для перевозок предъявляемых грузов на основании требований, установленных правилами перевозок грузов, определяется в отношении:
контейнеров – грузоотправителями во всех случаях.
При сравнительно небольшой стоимости контейнеров от 2 до 10 тыс. долларов за штуку, в зависимости от размера и материала изготовления- общая их стоимость на борту контейнеровоза средней грузоподъемности составляет 3-4 млн.долларов, а на крупных судах достигает 10 миллионов, что уже является значительным риском.
Считается, что наибольшая амортизация контейнера происходит в первые годы эксплуатации и составляет после первого года 30%, через два следующих года еще 20%, и еще по 10% через три и пять лет.
Принимая на страхование риск гибели или повреждения контейнеров, страховщики обычно ограничивают свою ответственность по одной отправке определенными пределами, как на время морской перевозки, так и отдельно на время сухопутной. Кроме того, для освобождения страховщика от мелких убытков применяется франшиза в различных размерах порядка 100-500 долларов.
Cтраховая компания устанавливает размеры страховых тарифов в зависимости от вида перевозимого груза, условий страхования. Также могут устанавливаться надбавки за дальность расстояния, за перегрузку в пути и за вид транспорта, в зависимости от вида ,количества, стоимости, технического состояния ,года изготовления контейнеров.
Непременным условием страхования контейнеров является наличие четкого изображения на них порядковых номеров и других опознавательных знаков.
Контейнеры массой брутто 20 и 24 т (IC и ICC) имеют одинаковую длину 20 футов (чуть более 6 м), а контейнеры массой брутто 30,5 т (IA и IAA) в 2 раза длиннее. Вся необходимая информация о параметрах контейнера нанесена на его боковые стенки, двери и крышу в виде маркировочного кода. Структура маркировочного кода состоит, как правило, из двух строк, хотя форма представления может быть иной. Структура маркировочного кода содержит 17 знаков: 6 букв латинского алфавита и 11 арабских цифр. В маркировочном коде заложены следующие сведения.
Первая строка – это кодовое обозначение владельца контейнера, которое состоит из четырех букв латинского алфавита, последняя из которых буква U – обозначает признак транспортного оборудования под названием «контейнер грузовой». Первые три буквы – соответственно буквенный код владельца, официально включенный в международный реестр контейнеро владельцев. Например, все контейнеры бывшего МПС СССР (ныне разделенные между государствами СНГ и Балтии) имеют код владельца SZDU. Новые контейнеры Украины и России маркируются кодами UZUU и RZDU. После кодового обозначения владельца следует серийный номер контейнера из шести цифр. Седьмая цифра, так называемое контрольное число, служит для проверки правильности информации о коде владельца и серийном номере контейнера. Это число рассчитывается по установленному правилу. При исключении любой буквы или цифры из кода и номера контейнера (например, после ремонта) будет иметь место несовпадение контрольного числа.
Вторая строка маркировочного кода также состоит из двух частей буквенной и цифровой. Буквенная часть содержит две прописные (в некоторых случаях – три) буквы латинского алфавита, составляющие кодовое обозначение страны владельца контейнера (закодированное в первой строке маркировочного кода). Три буквы кода страны имеют контейнеры выпуска до 1984 г. При этом в качестве третий буквы могла быть использована латинская буква X. Идентификация кодового обозначения страны содержится в международном стандарте ИСО 3166-88 «Коды для представлений названий стран». Кроме того, каждое государство имеет и цифровые трехзначные коды, которые на контейнере не отражены. При этом на контейнеры наносится буквенный код альфа-2.
Вексель как одна из новейших форм банковского дела Беларуси. Перспектива развития вексельного обращения на современном этапе
http://www.ce-studbaza.ru/werk.php?id=8231
План:
Введение
1. Векселя, их функции и классификация
1.1 Характеристика векселя и его классификация
1.2 Функции векселя
2. Особенности обращения векселей в РБ
2.1 Использование векселей в разрешении проблемы неплатежей в РБ
2.2 Применение банковского векселя для решения сложных экономических ситуаций
Заключение
Литература
В настоящее время Республика Беларусь находится на стадии формирования современных методов и подходов к регулированию экономики. При этом становятся востребованными многие классические инструменты коммерческого и банковского обращения, одним из которых является вексель.
Вексель является, с одной стороны, средством оформления коммерческого кредита, предоставляемого в товарной форме продавцами покупателям в виде отсрочки уплаты долга за проданный товар, с другой – ценной бумагой, в которой содержится обязательство векселедателя уплатить определенную денежную сумму векселедержателю независимо от основания выдачи векселя.
Законодательство Республики Беларусь различает два основных вида векселей: простой вексель (соло-вексель) и переводной вексель (Вексельное законодательство тратта).
Как известно, при помощи векселя возможно оформление как коммерческого (товарного) так и банковского кредита. Применение товарного векселя позволяет регулировать дебиторскую и кредиторскую задолженность, выплачивать заработную плату, рассчитываться с бюджетом, не прибегая к банковскому кредиту.
Преимущество товарного векселя по сравнению с банковским в том, что он не только позволяет предприятию получать более дешевый кредит, но и управлять его движением. Преимущество товарного векселя по сравнению с таким способом безналичных расчетов, как зачет взаимных требований, заключается в том, что при вексельном обращении движение средств не задерживается.
Однако на сегодняшний день белорусские субъекты хозяйствование по объективным причинам практически не могут кредитовать друг друга, а тем более с применением такого инструмента, как коммерческий вексель. Поэтому в Республике Беларусь банковский вексель является превалирующим инструментом кредитования, что, в общем-то, не характерно для мировой практики вексельного обращения.
Преобладание на рынке банковских векселей нельзя назвать благоприятной ситуацией. Так как именно в развитии кредита при помощи векселей предприятий видится перспектива будущего белорусского вексельного обращения. Вместе с тем такое утверждение ни в коей мере не следует расценивать как необходимость замены, вытеснения учетными и гарантийными операциями выдачу банками собственных векселей. Эти виды кредитования должны развиваться параллельно, дополняя друг друга.
План:
Введение
1. Векселя, их функции и классификация
1.1 Характеристика векселя и его классификация
1.2 Функции векселя
2. Особенности обращения векселей в РБ
2.1 Использование векселей в разрешении проблемы неплатежей в РБ
2.2 Применение банковского векселя для решения сложных экономических ситуаций
Заключение
Литература
В настоящее время Республика Беларусь находится на стадии формирования современных методов и подходов к регулированию экономики. При этом становятся востребованными многие классические инструменты коммерческого и банковского обращения, одним из которых является вексель.
Вексель является, с одной стороны, средством оформления коммерческого кредита, предоставляемого в товарной форме продавцами покупателям в виде отсрочки уплаты долга за проданный товар, с другой – ценной бумагой, в которой содержится обязательство векселедателя уплатить определенную денежную сумму векселедержателю независимо от основания выдачи векселя.
Законодательство Республики Беларусь различает два основных вида векселей: простой вексель (соло-вексель) и переводной вексель (Вексельное законодательство тратта).
Как известно, при помощи векселя возможно оформление как коммерческого (товарного) так и банковского кредита. Применение товарного векселя позволяет регулировать дебиторскую и кредиторскую задолженность, выплачивать заработную плату, рассчитываться с бюджетом, не прибегая к банковскому кредиту.
Преимущество товарного векселя по сравнению с банковским в том, что он не только позволяет предприятию получать более дешевый кредит, но и управлять его движением. Преимущество товарного векселя по сравнению с таким способом безналичных расчетов, как зачет взаимных требований, заключается в том, что при вексельном обращении движение средств не задерживается.
Однако на сегодняшний день белорусские субъекты хозяйствование по объективным причинам практически не могут кредитовать друг друга, а тем более с применением такого инструмента, как коммерческий вексель. Поэтому в Республике Беларусь банковский вексель является превалирующим инструментом кредитования, что, в общем-то, не характерно для мировой практики вексельного обращения.
Преобладание на рынке банковских векселей нельзя назвать благоприятной ситуацией. Так как именно в развитии кредита при помощи векселей предприятий видится перспектива будущего белорусского вексельного обращения. Вместе с тем такое утверждение ни в коей мере не следует расценивать как необходимость замены, вытеснения учетными и гарантийными операциями выдачу банками собственных векселей. Эти виды кредитования должны развиваться параллельно, дополняя друг друга.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)